— На трактор? — здивувалась Мартоха, й від здивування її ліве око стало наче к лісу, а праве наче ні к бісу. — Може, ти така вже важна птиця — чи шпак, чи хом’як, чи перепелиця?

— Та встати не годен, — нітився Хома в кабіні. — Так що вечерю сюди неси...

— Га? Побраталася свиня з пастухом, еге? — розгнівалась Мартоха. — Десь цмулив горілку цілу ніч, що ламаєшся ото на макарони? Ось я тебе погодую, стривай!

І Мартоха, випускаючи злих шершнів із розсерджених очей, відчинила дверцята кабіни, смикнула чоловіка за руку так, аж мало з плеча не вирвала. Грибок маслючок скривився від болю, наче отой виграш по грошово-речовій лотереї йому лиш приснився, проте до сидіння трактора як приріс. Жінка, гніваючись, уже й за поперек ухопила, а Хома сидів, мов скеля, непорушний. Лиш розгойдувався трактор на колесах, наче нечиста сила ним тіпала.

Та не я буду, п’янице, коли на оберемку в хату не занесу тебе. Ич, як налюрився!

— Мартохо! — молитовним голосом сказав грибок маслючок, наче до самої Божої Матері звертався. — Та не зрушиш із місця, бо я приріс до трактора, а трактор приріс до мене!

— Бачу, ти не навчишся розуму ні до старості, ні до смерті! — пасіювала жінка, намагаючись вирвати чоловіка з кабіни. — Бачу, не купиш ума, як нема!

— Мартохо, вгамуйся! — благав роздосадуваний грибок маслючок. — У старовину колись у Яблунівці водились динозаври, а я, може, записався в перші тракторозаври!

— Куди, куди?

— В тракторозаври!

Мартоха зів’яла на виду, як згасає шпаркий вогонь, залитий водою.

— Динозаври... — шепотіла з жахом в очах. — Тракторозаври...

— Ну, колись на землі водились кентаври, — поклавши руку на кермо, заспокійливо мовив старший куди пошлють. — Звиняй, до половини чоловік, а до половини кінь.

— З якої половини чоловік, а з якої половини кінь? — прошепотіла.

— Згори до пояса чоловік, а нижче пояса кінь.

— Лишенько! — зойкнула. — Нижче пояса — кінь...

— Та не бійся, Мартохо, — заспокоював Хома, — бо я нижче пояса зовсім не кінь.

— А хто ж ти нижче пояса?

— До пояса я людина, а нижче пояса — трактор.

— Лишенько! — знову зойкнула Мартоха, й серце їй у грудях гуркнуло, наче йорданська крижина під залізним ломом. — Нижче пояса — трактор!..