Отож наринули в голові ці думки в зоряну осінню ніч, проте, звісно, тракторозавр Хома ой як був не згоден із проповідником Еклезіястом! Бо мудрість — таки не ловлення вітру, бо Мартоха — таки не пастка, бо хіба вже був колись під сонцем хоч однісінький попередник тракторозавра? Були іхтіозаври, динозаври, кентаври, але ще не бачив світ отакого саморобного й самочинного тракторозавра, як Хома, й хоч вертається вітер на круг свій, проте є нове в епоху науково-технічної революції, і мудрість — то не ловлення вітру!

Невдовзі Мартоха принесла макітру вареників із сиром і, залізши в кабіну, пригощала Хому. Виробившись за цілий день, тракторозавр наминав із таким вовчим апетитом, аж за вухами лящало, аж у повітроочиснику схлипувало, аж в основному циліндрі гідравлічної системи плямкало.

— Як же ми тепер житимемо? — поспитала Мартоха, пучками пальців ніжно торкаючись до рульового колеса, наче то була тепла чоловіча рука.

— Як їздила на мені, так і їздитимеш! — запевнив тракторозавр Хома. — Тільки тепер із більшою швидкістю, ніж на моїй шиї.

— А не любитимемось так, як кішка з собакою?

— Мартохо, не бив я тебе кулаками й ногами, не битиму важелями й колесами!

— Може, тепер ти станеш як отой, що не б’є, не лає і нічим не дбає?

— Мартохо, що маю робити, те зроблю сьогодні, а що маю з’їсти, те з’їм завтра!

— Не дай Бог коня лінивого, а тракторозавра ревнивого!

— Мартохо, мої серце й мотор до тебе летітимуть, мої очі й срари на тебе глядітимуть!

— Співай, Хомо, вона довга...

— Мартохо, жила зі мною у платтячку і в щастячку, еге ж? Хоч я й тракторозавр, але ти й далі матимеш і долю, і льолю.

Мартоху тішило, що тракторозавр Хома не відцурався яблунівської народної мудрості, як ото подеколи трапляється з деким, що йому ще ой як далеко до справжнього тракторозавра, а він уже не тільки від своєї мудрості відбіг, а й до чужої не добіг.

Мліючи серцем, наче в дівоцтві, Мартоха горнулась до законного свого тракторозавра Хоми, й запах бензину та солярки бентежив її не менше, ніж колись запах тютюну й здорового поту. Тракторозавр Хома так само горнувся до Мартохи, бо, ставши науково-технічним чудом, він любив свою рідну жінку не менше, ніж колись, а може, й більше. Еге ж, більше, бо, маючи потужність двигуна в багато кінських сил, він тепер і любив Мартоху всіма цими кінськими силами, а не тільки своєю. Від доторку лагідної жіночої руки до керма Хома відчував блаженство не тільки в двигуні чи в генераторі, а й в диференціалі, й у педалі ножного керування регулятором паливного насоса, а й у вихлопній трубі. Й коли Мартоха наступила внизу кабіни ногою на педаль керування гальмами, то тракторозавр Хома аж застогнав од задоволення, аж завібрував капотом і колесами, а фари в нього то приплющувались, то розплющувались.