На обличчя Беяра набігла тінь тривоги.
— Ти можеш бігти, але втекти не зможеш.
ЧАСТИНА VI РЕН-ЛЕ-ШАТО Жовтень 2007 року
РЕН-ЛЕ-ШАТО
РОЗДІЛ 44 30 жовтня 2007 року, вівторок
30 жовтня 2007 року, вівторок
Коли Мередіт прокинулась наступного ранку, голова її гула, бо спала вона погано. Випите вино, шепіт вітру та химерні сновидіння — усе це разом не дало їй добре виспатись.
Їй не хотілося згадувати про ніч. Про привиди та смутні видіння. Про те, що вони можуть означати. Їй треба зосередитись. Вона приїхала сюди виконувати роботу, і саме цим їй слід наразі перейматися.
Мередіт стояла під душем, аж поки не побігла холодна вода, потім прийняла дві таблетки тайленолу й запила їх пляшкою води. Витерши волосся рушником, вона вдягла зручні блакитні джинси, червоний светр і пішла вниз поснідати. Ум’явши гігантську таріль яєчні, бекону та смаженої картоплі й запивши все це двома чашками міцної й солодкої кави по-французьки, вона знову відчула себе людиною.
Мередіт перевірила свою сумочку. Усе на місці — телефон, фотоапарат, записник, ручка, сонячні окуляри та місцева мала. Трохи нервуючи, вона спустилась до зали, де мала зустріти Хола. Біля реєстратури стояла черга. Іспанське подружжя скаржилось на замалу кількість рушників у своєму номері, французький бізнесмен намагався з’ясувати, за що з нього зідрали додаткову платню, а біля кімнати консьєржки стояла гороподібна купа багажу, що її мали завантажити в автобус з англійськими туристами, котрі прямували транзитом до Андорри. Реєстраторка працювала не покладаючи рук і вже починала нервувати. А Хола ніде не було видно. Мередіт унутрішньо була вже готова до того, що Хол може й не прийти. Протверезівши вранці й утративши сміливість, яку давав йому алкоголь, він, можливо, уже пошкодував, що піддався імпульсу й запросив незнайомку на прогулянку. Водночас їй усе ж таки кортіло, щоб він прийшов. Так собі, нічого особливого, і вона не помре з горя, якщо Хол її підведе. Проте Мередіт не могла не зізнатися сама собі, що неприємний холодок у грудях вона таки відчувала.
Вона стала гаяти час, розглядаючи фотографії та малюнки, розвішані на стінах вестибюля. То були звичайні олійні полотна, що їх можна зустріти в кожному провінційному готелі. Сільські краєвиди, вежі, оповиті імлою, пастухи, гори — загалом, нічого особливого. Світлини були цікавіші, явно підібрані так, щоб підкреслити атмосферу «рубежу століть». Узяті в рамку портрети в коричневих і сірих тонах. Жінки з серйозними виразами облич, із туго затягнутими таліями, у широких спідницях та з високими зачісками. Застиглі в напружених офіційних позах чоловіки з вусами й бородами. Неприродно випроставшись, вони витріщалися в об’єктив фотоапарата.