Що він подумає, коли я не прийду на концерт?

Леоні кинулась до брата й ухопила його за рукав.

— Будь ласка, благаю тебе, ти ж чув — я вже перепросила. Можеш покарати мене, як хочеш, але тільки не так. Я не хочу їхати з Каркасона.

Анатоль струсив її руку.

— Прогнозують нові буревії та паводки. Це тебе абсолютно не стосується, — суворо сказав він. — Через твій непослух мені довелося послати Ізольду на вокзал саму з Маріетою.

— Але ж концерт! — скрикнула Леоні. — Я хочу лишитися! Будь ласка! Ти ж обіцяв.

— Іди та збирай речі! Мерщій! — заволав брат.

Проте навіть зараз Леоні не могла змиритися з ситуацією.

— Що змусило тебе передумати й так раптово від’їжджати?! — напустилася вона на Анатоля, теж підвищивши голос до крику. — Це має якийсь стосунок до зустрічі Ізольди з її правниками?

Анатоль різко відсахнувся, наче вона його вдарила.

— Ні, не має.

Ні з сього ні з того він раптом припинив кричати. Вираз його обличчя подобрішав.

— Будуть іще у твоєму житті концерти, — сказав Анатоль примирливим тоном. — Багато концертів. — Він спробував обійняти сестру, але вона відштовхнула його.

— Я ненавиджу тебе! — скрикнула вона.

Із колючими слізьми на очах, анітрохи не зважаючи, бачить її хтось іще чи ні, Леоні злетіла сходами нагору, пробігла коридором до своєї кімнати, кинулась долілиць на ліжко — і розридалася.

Я не поїду, не поїду!

Утім, вона прекрасно знала, що нічого не зможе вдіяти. Своїх грошей у неї майже не було. Хай би якою була справжня причина їхнього рішення від’їжджати — Леоні не вірила, що то через погіршення погоди, — але вибору вона все одно не мала. Брат рішуче налаштувався покарати її й обрав для цього найпростіший та найефективніший спосіб.

Коли напад істеричного плачу минув, Леоні підійшла до гардероба, щоб перевдягнутись у сухе, але з отетерінням побачила, що в ньому не лишилося жодного з її вбрань, окрім дорожнього плаща. Через сполучні двері вона ввірвалася до вітальні номера люкс, але там теж нічого не знайшла — Маріета забрала геть усе.

Почуваючись найнещаснішою істотою у світі, страждаючи від важкої промоклої одягачки, яка вже починала шкрябати й муляти, Леоні зібрала особисті речі, що їх служниця лишила на столику, швидко накинула на себе плащ і вихором вилетіла в коридор, де наштовхнулася на Анатоля.

— Маріета нічого мені не залишила, щоб перевдягнутися, — гнівно вигукнула вона. — А я промокла й замерзла.