І хоча підозрювати Верньє начебто не було причини, водночас спливло кілька подробиць, які не можуть не насторожувати. І не останньою з них є та, що він та його сестра навмисне намагалися замести свої сліди. Саме тому Турон і його люди не відразу дізналися, що мосьє та мадемуазель Верньє вирушили на південь з вокзалу Монпарнас, а не на захід чи північ із вокзалу Сен-Лазар, як уважалося спочатку.

— Правду кажучи, — зізнався Турон, — якби один з моїх працівників не виявив рішучості й винахідливості, ми б так більше ні про що й не дізналися.

— Ну-ну, — підбадьорливо мовив Бушу, зацікавившись розповіддю.

— Ви ж розумієте, що через чотири тижні після вбивства, — пояснив Турон, — я вже не мав вагомих підстав вимагати дозволу на подальше стеження за квартирою.

— Звісно, — піддакнув Бушу.

— Тому, з огляду на цю обставину, один з моїх працівників — рішучий хлопець, Ґастон Лебланк — заприятелював зі служницею родини Дебюссі, котра мешкає у квартирі якраз під помешканням Верньє на Рю де Берлін. І вона сказала Лебланку, що бачила, як швейцар брав гроші від якогось чоловіка, а навзамін віддав йому щось схоже на конверт.

Бушу сперся ліктями на стіл.

— І швейцар у цьому зізнався?

Турон кивнув.

— Спочатку він заперечував. Ці люди завжди так поводяться. Але коли йому пригрозили арештом, зізнався, що йому заплатили — і щедро — за те, щоб він передавав усі листи, що приходитимуть на адресу квартири Верньє.

— А хто йому заплатив?

Турон знизав плечима.

— Сказав, що не знає. Усе робилося через служницю.

— І ви йому повірили?

— Так, — сказав Турон, осушуючи склянку. — Урешті-решт змушений був повірити. Коротше кажучи, цей швейцар стверджував, хоча й не стовідсотково, що почерк на конверті нагадував почерк Анатоля Верньє. А штемпель був з поштового відділення Од.

— Ага, ось чому ви тут.

Турон скорчив невдоволену гримасу.

— Знаю, це не абищо, проте єдина наша зачіпка.

Бушу підняв руку, щоб замовити ще по одній.

— А справа є дражливою через поважного коханця мадам Верньє?