Тому вона зітхнула, набурмосилася й утупилась у вікно.

Утім, коли вона, піддивляючись, чи реагує Анатоль на її невдоволення, мимохіть глянула на Ізольду, то знову відчула тривогу за її стан, яка почала витісняти з її свідомості спогад про чвари з братом.

Паровоз свиснув і видихнув клуби пари у вологе повітря. Потяг смикнувся, задрижав і повільно рушив уперед.

А вже за кілька хвилин на протилежну платформу зійшли з марсельського потяга інспектор Турон і ще двоє поліціянтів. Вони спізнилися приблизно на дві години через зсув на колії біля Безьєра, спричинений сильним і тривалим дощем.

Турона зустрічав інспектор Бушу з каркасонської жандармерії. Двоє чоловіків потисли один одному руки. Притискаючи до себе поли плащів і міцно насунувши на голови капелюхи, вони рушили до виходу, долаючи несамовитий поривчастий вітер.

Пішохідний тунель, що сполучав обидва боки станції, затопило водою, тому начальник станції чекав їх біля маленької службової хвіртки, що виходила на вулицю. Він міцно тримав ланцюжок, побоюючись, що поривом вітру хвіртку може зірвати з петель.

— Добре, що ви мене зустріли, Бушу, — мовив. Турон, зморений і роздратований після тривалої та некомфортної подорожі.

Бушу був огрядним червонопиким чоловіком передпенсійного віку, темноволосим та кремезної статури. Саме так, на думку Турона, і мав виглядати типовий мешканець півдня Франції. Проте невдовзі з’ясувалося, що Бушу — досить приязний чолов’яга, і страхи інспектора, щодо них, представників півночі, ба більше — парижан, місцеві поліціянти ставитимуться з підозрою, виявились безпідставними.

— Радий допомогти вам, — крикнув Бушу, долаючи шум вітру. — Хоча, мушу зізнатись, я дещо здивований, що така поважна персона, як ви, має особисто їхати в таку далечінь. Справа лише в тому, щоб повідомити Верньє про загибель його матері, еге ж? — Бушу зиркнув на Турона своїм хитрим оком. — Чи тут є щось важливіше?

Інспектор зітхнув.

— Сховаймося від цього вітру, і я вам усе розповім.

За десять хвилин вони зайшли до маленького кафе поруч із будівлею суду, де могли поговорити, не боячись, що їх можуть підслухати. Більшість клієнтів становили або колеги з жандармерії, або працівники місцевої тюрми.

Бушу замовив дві склянки місцевого лікеру «Ля мішлен» і, підсунувши стільця ближче, приготувався слухати. Туронові лікер видався засолодким, але він однаково був удячний колезі за пригощання. Поцмулюючи напій, інспектор почав викладати основні деталі справи.

Маргариту Верньє, удову комунара, а донедавна — коханку одного уславленого героя війни, знайшли вбитою в родинному помешканні ввечері в неділю, двадцятого вересня. Відтоді минув місяць, але їм так і не вдалося повідомити найближчих родичів загиблої, її доньку та сина, про горе, що їх спіткало.