— А коли Асмодей уважається найсильнішим?

— У листопаді.

— У листопаді, — луною відгукнулась Леоні. Вона на мить замислилась. — Але що все це означає, мосьє Беяр, — поєднання забобонів і припущень, карти, гробниця, демон, котрий боїться води й люто ненавидить шлюб?

Повернувши книгу на полицю, він підійшов до вікна й став біля нього спиною до Леоні, спершись руками на підвіконня.

— Мосьє Беяр! — гукнула вона.

Він обернувся. На мить мідні промені сонця, падаючи крізь широке вікно, створили навколо старого щось на кшталт німбу. Леоні здалося, що вона бачить перед собою біблійного пророка, котрий зійшов з олійного полотна відомого художника.

Одначе Беяр ступив у центр кімнати — й ілюзія зникла.

— Це означає, мадемуазель, що коли забобонні селяни розповідають про демона, що розгулює довколишніми лісами та долинами, а часові зв’язки переплутались, то ми не мусимо нехтувати цими розповідями як звичайнісінькими балачками. Є певні місцини, і Домен — одна з них, де діє нечиста сила. — Він помовчав. — Ба більше, є ті, хто свідомо плекає цю силу й викликає демонів, не розуміючи при цьому того, що злом не можна оволодіти й не можна розпоряджатися ним на свій розсуд.

Леоні не повірила почутому, проте серце її тьохнуло.

— Отже, саме це й робив мій дядько, мосьє Беяр? Ви хочете сказати, що мій дядько за допомогою карт і місцевого духа викликав диявола Асмодея? А потім виявився неспроможним контролювати його? Що всі ці історії про страшну тварину є правдивими? Що мій дядько був винним, принаймні в моральному сенсі, в убивствах, що кояться в долині? І що він про це знав?

Одрік Беяр спокійно витримав її розпачливо-запитальний погляд.

— Так, він про це знав.

— І саме тому змушений був удатися до послуг панотця Соньєра, щоб упокорити викликану ним потвору? — Леоні на мить замовкла. — Тітка Ізольда знала про це?

— Ні, не знала. Це було до її появи в маєтку.

Леоні підвелась і підійшла до вікна.

— Я не вірю, — різко мовила вона. — Усі ці історії — дияволи, демони… Хто повірить цим казкам у нашому сучасному світі? — Та її голос раптом стих, коли вона згадала про загиблих. — Оті дітлахи, замордовані потворою… — прошепотіла вона. Потім знову нервово заходила кімнатою, скриплячи дошками підлоги. — Я в це не вірю, — повторила Леоні, проте вже без упевненості в голосі.

— Кров притягує кров, — тихо сказав Беяр. — Є речі, що притягують до себе зло. Існують місця, предмети й люди, які силою своєї лихої енергії здатні притягувати до себе лихі обставини, лиходійство, гріх.

Леоні рвучко зупинилась, і думки її потекли в іншому напрямку. Поглянувши на свого милого й привітного хазяїна, вона плюхнулась у крісло.