— А це стосується усіх карт і повсюдно? — спитала Леоні. — Чи лише в Домен, у гробниці?

— Це, мадемуазель, є унікальним поєднанням образу, звуку й духу місцевості. Саме цієї місцевості, — пояснив Беяр. — Водночас місце саме по собі теж впливає на карти. Наприклад, Сила тепер асоціюється конкретно з вами. Завдяки вашому вмінню малювати.

Леоні недовірливо глянула на нього.

— Але ж я й досі не бачила карт на власні очі. Та й малювала я не самі карти, а лише те, що побачила на стінах.

Беяр спокійно усміхнувся.

— Не все й не завжди є сталим та незмінним, мадемуазель. Окрім того, ви не тільки себе зобразили на картах, еге ж? Ви намалювали також своїх брата й тітку.

Леоні спалахнула рум’янцем.

— То є просто малюнки на спогад про наше перебування в маєтку.

— Можливо, — схилив голову набік Беяр. — Через ці малюнки ваші історії проживуть довше, аніж ви особисто матимете змогу розповідати їх.

— Ви лякаєте мене, мосьє Беяр! — різко зауважила Леоні.

— Я ненавмисне.

Леоні трохи помовчала, перш аніж поставити запитання, що не давало їй спокою відтоді, як вона вперше почула про карти Таро.

— А та колода — вона й досі існує?

Старий пронизав її своїм мудрим поглядом.

— Так, ця колода збереглася донині.

— У будинку? — нетерпляче спитала Леоні.

— Панотець Соньєр благав вашого дядька знищити ті карти, спалити їх, щоб ні в кого більше не виникало спокуси скористатися ними. І саму гробницю теж. — Беяр скрушно похитав головою. — Одначе Жуль Ляскомб мав дослідницький склад розуму. Для нього знищити старожитню річ було те саме, що для панотця Соньєра відмовитися від віри в Бога.

— Отож карти сховані десь на прилеглій території? Я певна, що вони — не в гробниці.

— Вони сховані в надійному місці, — відповів Беяр. — Сховані там, де пересихає річка, де колись ховали древніх царів.

— Але якщо це так, то чому…