— Уже час, сеньйоре, — мовив він.

Леоні вчепилася в брата.

— Будь ласка, Анатолю, не ходи. Благаю тебе, не ходи! Паскалю, не пускай його!

Паскаль співчутливо дивився, як Анатоль обережно відчепив пальці Леоні від свого рукава.

— Подбай про Ізольду, — прошепотів він. — Піклуйся про мою Ізольду. У своїй кімнаті я залишив листа на той випадок, коли… — Він замовк. — Вона не мусить знати, що таке злидні. Ні вона, ні дитина. Оберігай їх.

Заціпенівши від розпачу, дивилась Леоні, як Паскаль допоміг Анатолеві вдягнути пальто, а потім двоє чоловіків швидко пішли до парадних дверей. На порозі Анатоль обернувся й притиснув руку до губів.

— Я люблю тебе, манюню.

До зали ввірвався потік холодного повітря, і вони пішли, захряснувши за собою двері. Леоні прислухалася, як під їхніми ногами хрумтить гравій, а потім звуки стихли.

І раптом увесь жах реальності вдарив її, наче холодна хвиля. Леоні сіла на останню сходинку, обхопила голову руками й заридала. Із закутка під сходами тихо з’явилася Маріета. Дівчина-служниця завагалась, а потім, вирішивши не зважати на формальності, сіла поруч на сходинку й обійняла Леоні за плечі.

— Усе буде добре, мадемуазеле, — стиха мовила вона. — Паскаль не дозволить завдати шкоди хазяїну.

Зойк розпачу й страху вирвався з вуст Леоні. Він був схожий на волання тварини, що потрапила в пастку. Проте вона враз замовкла й придушила свої ридання, пригадавши, що обіцяла не турбувати Ізольду.

Напад плачу й відчаю швидко минув. Раптом Леоні відчула якусь безтямну легковажність і брак жодних емоцій. У її горлі наче застряг клубок. Витерши очі рукавом, Леоні спитала Маріету.

— А моя… — вона затнулася, не знаючи, як тепер називати Ізольду. — Моя тітка й досі спить?

Маріета підвелась і розгладила рукою фартух.

— Ви хочете, щоб я пішла й подивилася, чи не прокинулася мадама?

Леоні похитала головою.

— Ні, не треба.

— Може, вам щось принести? Якогось цілющого чаю?

Леоні теж підвелася.

— Ні, дякую. Я вже почуваюся добре. — Вона усміхнулась. — Гадаю, у тебе й так роботи багато. До того ж моєму братові знадобиться якийсь напій, коли він повернеться. Я не хочу, щоб він чекав, поки його приготують.