Вона побачила, що сили покинули Лоуренса, і він завалився на траву.

І на галявині відразу ж запала тиша. Мередіт озирнулась. Вона стояла на рівній ділянці землі, зарослій травою. Не було більше ні полум’я, ні стін, ні запаху могили.

Хол заворушився та сперся на руку. Приклавши другу руку до обличчя, він потім прибрав її та підніс до очей. Долоня була мокрою й липкою від крові.

— Що тут, у біса, сталося?

Мередіт підбігла до нього й обхопила руками.

— Він ударив тебе. І ненадовго забив памороки.

Хол кліпнув очима, потім обернувся й поглянув туди, де лежав його дядько. Його очі широко розкрилися від подиву.

— Невже це ти…

— Ні, — похапливо відповіла Мередіт. — Я до нього й пальцем не торкнулася. Не знаю, що сталося. Він стояв, і раптом — раз!.. — Вона затнулася, не знаючи, як описати Холові те, що вона недавно бачила.

— Серцевий напад?

Мередіт схилилась над Джуліаном. Його обличчя було біле наче крейда, а губи та ніс посиніли.

— Він іще живий, — сказала вона, витягуючи мобільник із кишені й кидаючи його Холові. — Зателефонуй. Може, швидка встигне.

Хол спіймав телефон, проте номер набирати не став. Мередіт уловила вираз його очей і збагнула, про що він зараз думав.

— Не треба, — тихо й лагідно мовила вона. — Тільки не так.

Він затримав на ній погляд, і в його очах відбилися біль утрати й пристрасне бажання помститися дядькові зате, що він скоїв.

Чарівник, що має владу над життям і смертю.

— Зателефонуй, Холе.

Іще якусь мить питання висіло на волосинці. Потім Мередіт спостерегла, що погляд Хола затьмарився, і він, нарешті, опанував себе. Справедливість, а не помста. Хол почав тицяти пальцем, набираючи номер.

Мередіт знову схилилась над Джуліаном, який був тепер зовсім не страшний, а навпаки — навіть викликав співчуття. Він лежав, розкинувши руки долонями вгору. На кожній були дивні позначки, схожі на цифру вісім. Вона приклала руку йому до грудей — і їй усе стало ясно. Джуліан більше не дихав.

Вона підвелась і розпрямилася — повільно, не поспішаючи.