— Лічіть секунди! — хрипко гукнув Рівера до рефері.
Коли рахунок було закінчено, секунданти Денні підняли його з підлоги і відволокли в куток.
— Хто переможець? — наполегливо спитав Рівера.
Рефері неохоче взяв його руку в рукавичці і підняв догори.
Ніхто Ріверу не вітав. Сам, без супроводу він повернувся у свій куток, де секунданти навіть ослінця не поставили. Спершись об канати, він з ненавистю зиркнув на своїх помічників, а потім зміряв поглядом увесь зал, поширюючи на нього всю свою ненависть. На всіх десять тисяч грінго. Його коліна тремтіли і підгиналися, а він хлипав від перенапруження й виснаження. Голова його паморочилася, до горла підкочувалася нудота, а ненависні обличчя колихалися і пливли^ перед очима. І тут він пригадав, що то — гвинтівки. Його гвинтівки. Революція триває.
ВІЧНІСТЬ ФОРМ
ВІЧНІСТЬ ФОРМ
Зі смертю містера Седлі Крейдена, що мешкав у Крейден Хілл, скінчилося одне дивне життя.
Спокійний та сумирний, він став жертвою якоїсь дивної манії, яка протягом останніх двох років його життя і вдень і вночі тримала його прикутим до крісла. Схоже, його розум постійно перебував у полоні загадкової смерті, або, радше, зникнення його старшого брата. Джеймса Крейдена, оскільки його манія стала проявлятися саме невдовзі після цієї події.
Містер Крейден так і не зміг надати хоч якогось пояснення своєї дивної поведінки. Фізично з ним усе було гаразд; що ж стосується його розумового стану, то психіатри визнали його нормальним з усіх поглядів,^ за винятком вищезазначеної дивовижної особливості. Його бажання залишатися у кріслі було цілковито добровільним, тобто актом його власної волі. І ось цей чоловік помер, а його таємниця лишається нерозгаданою.
Стисло кажучи, я був слугою й довіреною особою містера Седлі Крейдена протягом останніх восьми місяців його життя. За цей період він зробив багато записів у своєму щоденнику, який завжди тримав при собі, за винятком того часу, коли спав або дрімав, обов'язково замикаючи його в шухляді під рукою перед тим, як заснути.
Мені було цікаво прочитати, що ж там писав у своєму щоденнику цей старий джентльмен, але він був надто обережним та хитрим. Жодного разу не зміг я і краєм ока зиркнути на той рукопис. Якщо ж він робив записи саме в ту хвилину, коли я підходив, щоб доглянути його, то він закривав написане великою промокашкою. Це я знайшов містера Седлі Крейдена мертвим у кріслі, тому і насмілився той щоденник вилучити. Мені дуже кортіло його прочитати — оце і все, що я можу сказати на своє виправдання.