— Про тебе, теулю, говорили, що іншого такого стрільця не знайти. Он олень — він стоїть надто далеко для пострілу ацтека. Ану спробуй ти!

— Гаразд, — зголосився я, — хоч ціль і для мене далеченька.

Ми сховалися під крислатим деревом, розлогі нижні гілки якого тяглися до землі. Тут я поклав стрілу на тятиву свого великого, виготовленого власними руками лука, точнісінько такого, який був у мене на батьківщині в Англії, прицілився і вистрілив. Стріла свиснула і вразила оленя просто в серце під схвальний гомін захоплених глядачів.

Ми вже виходили з-під дерева, простуючи до убитого оленя, аж тут раптом з нижньої гілки сейби на плечі принцові стрибнув самець пуми, що підстерігав ту ж саму здобич. Пума — величезний дикий кіт, разів у п’ятдесят важчий за звичайного — повалив принца на землю і, сидячи у нього на спині, став рвати його кігтями. Якби не золотий панцир і шолом, лютий хижак одразу покінчив би з ним, і Куаутемок ніколи не став би імператором Анауаку, Утім, для самого Куаутемока, може, це було б набагато краще.

Побачивши, що пума шматує тіло принца, знатні воїни подумали, що він уже мертвий, і, попри свою хоробрість, кинулися бігти, охоплені нестримним жахом. Але я не побіг, хоча теж охочіше зробив би так само. На поясі у мене висіла улюблена зброя індіанців — плаский дубець, гострі краї якого нашпиговані осколками обсидіану, немов зазублений бивень меча-риби. Вихопивши його, я завдав першого удару по голові. Звір покотився по землі, обливаючись кров’ю, але вже наступної миті із лютим ревом стрибонув на мене. Схопивши свою зброю двома руками, я з усього розмаху ударив його ще раз просто по морді. Удар був такий сильний, що зброя розлетілася на шматки, але пуму це не зупинило. Могутній поштовх шпурнув мене на землю, звір накинувся на мене і упився зубами і кігтями мені в груди. Добре, що того дня я надів захисну куртку із бавовни, проте це не врятувало мою шию і потилицю від жорстоких ран. Глибокі сліди кігтів пуми я ношу на своєму тілі і дотепер.

Я вже гадав, що настав мій кінець, проте страшний удар виявився для пуми фатальним, бо уламок обсидіану проник у мозок хижака. Кігті його судомно стиснули моє тіло, він востаннє підвів голову, заревів і як підтятий звалився на мене. Придавлений вагою звіра і знесилений глибокими ранами, я лежав так, поки мужність не повернулася до наших супутників. Нарешті вони наблизилися і стягли з мене мертву пуму. Принц Куаутемок, який бачив усе, але не міг поворухнутися, теж підвівся з землі.

— Теулю, — сказав він мені, — ти справді хоробра людина, і якщо ти виживеш, присягаюся, я буду твоїм другом до самої смерті.