Побачивши принца, я вітав його за звичаєм індіанців, — торкнувся правицею землі, а потім підніс її до лоба. Куаутемок пильно роздивлявся мене якийсь час — я стояв перед ним у простому мисливському одязі з луком в руках, — потім посміхнувся відкритою дружньою усмішкою і сказав:

— Справді, теулю, якщо я хоч трохи знаюся на людях, то ми з тобою рівні за походженням і віком, а тому не личить тобі схилятися переді мною, немов рабові перед володарем!

І з цими словами він простяг мені руку. Я потиснув її і з допомогою Марини, що не спускала захоплених очей зі знатного повелителя, відповів:

— Може, й так, принце. У себе на батьківщині я справді був людиною відомою і маєтною, але тут я тільки полонений раб, врятований від смерті на жертовнику.

— Я це знаю, — промовив він хмурячись. — Добре, що тебе встигли врятувати і ніж не обірвав твоє життя. Інакше гнів Монтесуми обрушився б на все місто, і тоді…

Із цими словами він виразно подивився на касика, який затремтів усім тілом, — такий страх вселяло в ті дні грізне ім’я Монтесуми.

Потім Куаутемок запитав мене, чи правда, що я теуль, тобто іспанець. Я відповів, що я з іншого племені білих людей, але в жилах моїх тече половина іспанської крові. Це його здивувало: дотепер він не чув про інших білошкірих. Тоді я дещо розповів йому про себе, переважно про те, як я тут опинився.

Вислухавши мене, Куаутемок промовив:

— Якщо я правильно зрозумів твої слова, теулю, ти не іспанець, хоча в тобі є іспанська кров і ти прибув сюди на іспанському кораблі. Усе це незрозуміло. Проте хай у цьому розбирається сам Монтесума, а зараз давай поговоримо про інше. Покажи мені, як ти стріляєш зі свого лука. Ти привіз його з собою чи зробив тут? Мені сказали, що серед місцевих жителів ти найкращий стрілець!

Я показав йому виготовлений мною лук, що посилав стріли кроків на шістдесят далі за будь-який індіанський лук, і ми заговорили з ним про битви і про полювання. Марина допомагала нам, доповнюючи бідність моєї мови, і до вечора ми з принцом були вже друзями.

З тиждень Куаутемок і його воїни відпочивали в місті Табаско, і упродовж цього часу ми часто зустрічалися і розмовляли утрьох — принц, Марина і я. Невдовзі я помітив, що Марина поглядає на високого гостя закоханими очима. Її привертало не тільки його багатство і знатність; будучи досить амбітною, Марина не хотіла скніти в рабстві біля касика і мріяла розділити з Куаутемоком владу і славу.

Усілякими способами намагалася вона завоювати серце принца, але він її просто не помічав. Нарешті вона зважилася поговорити з ним відверто і зробила це у моїй присутності.