Поки дівчина говорила, я швидше відчув, аніж побачив, що вона уважно мене роздивляється.

— Привіт тобі, Отомі, сестро моя! — відповів принц. — Шлях від Табаско дальній, а тут ще з моїм супутником теулем, — при цих словах він кивнув у мій бік, — сталося нещастя.

— Яке нещастя?

— Він врятував мене від кігтів пуми, ризикуючи життям, але й сам постраждав, — і принц розповів про наше полювання.

Дівчина слухала уважно, і я завважив, як палахкотіли її очі, поки принц говорив. Потім вона усміхнулася і звернулася до мене.

— Ласкаво просимо, теулю. Ти не з нашого племені, але все одно подобаєшся мені.

І так само усміхаючись, вона відійшла від нас.

— Хто ця знатна дівчина? — запитав я в Куаутемока.

— Це моя двоюрідна сестра Отомі, принцеса племен отомі, улюблена дочка мого дядька Монтесуми, — відповів принц. — Ти їй сподобався, теулю, і це чудово. Але… тс-с-с!

Цієї миті ширма в дальньому кутку залу розсунулася, і я побачив високого чоловіка, оповитого хмарою тютюнового диму. Він сидів на розшитих подушках і за індіанським звичаєм палив позолочену дерев’яну люльку. Це був сам імператор Монтесума. Його надто світле, як на індіанця, обличчя із тонким чорним волоссям здавалося сумовитим і меланхолійним. На ньому було сліпуче біле вбрання із тонкої бавовняної тканини, золотий пояс і сандалі, унизані перлинами. Голову його прикрашали пера царственого зеленого кольору. Позаду імператора виднілося декілька вродливих, майже голих дівчат, які награвали на різних музичних інструментах, а навпроти них стояло четверо найстаріших радників у темних плащах і босоніж.

Коли ширма розсунулася, всі, хто був у залі, впали на коліна, і я зробив те саме. Але імператор зробив знак присутнім підвестися, і ми встали. Я помітив, що всі стоять склавши руки і не сміють відірвати погляд від підлоги.

Нам зробили знак наблизитися.

— Розказуй, племіннику, — неголосно повелів Монтесума.

— Я прибув до міста Табаско, уславлений Монтесума! Я знайшов там теуля і привів його сюди. Я також приніс у жертву верховного жерця згідно з твоїм наказом і тепер повертаю знак імператорської влади.

З цими словами Куаутемок передав раднику перстень Монтесуми.

— Чому ти так затримався, племіннику?

— Дорогою трапилася біда, царствений Монтесумо! Рятуючи мені життя, мій полонений теуль жорстоко постраждав від кігтів пуми; її шкуру ми привезли тобі в дар.

Тільки після цього імператор ацтеків уперше звернув на мене свій погляд. Один із радників подав йому сувій, і Монтесума узявся читати письмена, час від часу позираючи на мене.

— Опис точний, — промовив він нарешті. — Але у ньому не сказано лише одного — що цей полонений прекрасніший за будь-якого чоловіка Анауаку. Скажи, теулю, навіщо твої побратими прийшли в мої володіння? Навіщо вони вбивають мій народ?