— Завтра ти залишаєш наше місто, принце, — усміхнулася вона вкрадливо. — Якщо ти дозволиш сказати своїй рабині, я б хотіла висловити одне бажання.

— Говори, — відповів Куаутемок.

— Я прошу про одне: купи мене у касика або, якщо хочеш, накажи, щоб він віддав мене тобі. Я хочу поїхати за тобою в Теночтітлан.

Куаутемок розреготався.

— Ти говориш відверто, жінко, — сказав він. — Але ти повинна знати, що у Теночтітлані на мене чекає моя царствена сестра і дружина Течуїшпо, а з нею ще три знатні жінки, які, на нещастя, досить ревниві.

Кров кинулася Марині в обличчя, і я вперше і востаннє побачив, як у її добрих очах запалахкотів гнів.

— Принце, — промовила вона, — я просила тільки узяти мене з собою. Я не наполягала тебе брати мене за дружину чи наложницю!

— Але ти про це думала, — відповів він глузливо.

— Про те, що я думала, принце, не говоритимемо! Я хотіла побачити велике місто і великого імператора, бо втомилася від цього життя тут, а ще хотіла піднестися. Ти відмовив мені, принце, але настане час, і я, можливо, піднесуся і без твоєї допомоги. Тоді я пригадаю, як ти мене принизив, і відплачу за все і тобі, і твоєму царському домові!

Куаутемок знову засміявся, але за мить посуворішав.

— Ти забуваєшся, рабине! — промовив він. — Того, що ти тут наплела, досить, щоб відправити на жертовний камінь десяток жінок. Але твоя жіноча гордість уражена, і ти сама не розумієш, що кажеш, отож я забуду твої слова. І ти, теулю, теж забудь їх, якщо тільки зрозумів.

Марина обернулася і пішла до виходу. Груди її бурхливо здіймалися від люті, ображеного честолюбства, а може, й від знехтуваної любові. Коли Марина проходила повз мене, я почув, як вона процідила крізь зуби:

— Гаразд, принце, ти, може, й забудеш, але я — ніколи! Пізніше я частенько замислювався, згадуючи той день.

Що це було? Говорила Марина навмання, просто в пориві гніву, чи в ту мить перед нею справді відкрилося прийдешнє? І ще одне я намагався збагнути: яку роль відіграла розмова з Куаутемоком у подальшій долі Марини? Чи справді вона віддала свою батьківщину на ганьбу і наругу тільки через любов до Кортеса, як вона мені сама потім говорила? Відповісти на ці питання важко. Тільки одне я знаю — Марина справді не забула тієї розмови, і свого часу мені довелося почути, як вона нагадала принцу кожне його слово і як благородно відповів їй Куаутемок.

Перш ніж розповідати про те, що сталося зі мною в Теночтітлані, я хочу згадати ще один епізод мого перебування в місті Табаско.

У день нашого від’їзду, щоб умилостивити богів, випрохати їхнього сприяння в дальній дорозі, а також з нагоди одного з чергових свят, яких у індіанців була сила-силенна, на теокалі було влаштовано велике жертвоприношення. Мені доводилося спостерігати ці жахи щодня, і того дня я теж піднявся разом з усіма на вершину східчастої піраміди. Унизу товпилося юрмисько люду. Ми стояли навкруги жертовного каменя і чекали.