Це було стандартне повідомлення про героїчну загибель в ім’я перемоги на російському фронті Віллі Штромма.

— Для цього я пестив сина, так? — пошепки спитав генерал.

Вони довго мовчали. Релінку було моторошно. Все, що він почув од генерала, він уже чув і раніше, і взагалі в їхньому середовищі недовіра до високопоставлених генералів була традиційною. Але зараз уперше він відчув, що за цією недовірою стоїть щось визначене — можливо, вже непоправне нещастя.

— От, дорогий мій Релінк, куди завели нас «мерседеси» і білі рукавички, — сказав Штромм. Він уже опанував себе і був зовсім тверезий. — Я ж бачив, ви там, у своїй норі, стараєтесь, як справжній солдат нашої гвардії. Я це щиро кажу, але я бачив також, що всі ваші зусилля марні. Ви завдаєте удару спереду, а в цей час вас б’ють у спину. І знаєте, чому нема кінця вашій бійці? Та тому, що і росіяни вже розуміють, що ми загрузли в болоті. Згадаєте, що я вам казав, далі буде ще гірше…

В цей час джаз раптово припинив музику, і офіцер голосно повідомив з естради:

— Увага! Увага! В місті об’явлена повітряна тривога, просимо пройти в бункер.

У відповідь пролунали насмішкуваті вигуки, регіт, свист. Офіціанти забігали по залу з білими аркушиками рахунків. Кілька чоловік уже йшли до виходу. Підвівся і Штромм.

— Проведіть мене…

Перед від’їздом Релінка прийняв Отто Олендорф. Олендорф прочитав його доповідь і цілком схвалив її.

— Ви дуже правильно пишете про видозмінення опору, — сказав він. — Мені здалося тільки, що ви не визначили до кінця природу цього нового в тактиці нашого ворога. Вона відбиває загальний стан нашої боротьби у всьому її, я б сказав, світовому масштабі. Ми вступили в фазу затяжної і дуже важкої боротьби; це змагання на витривалість усіх сил і нервів в тому числі. Зараз не час з’ясовувати, що привело нас до цього…

— Я бачу своє завдання в одному, — сказав Релінк, відчувши, що Олендорф чекає від нього відповіді. — Знищувати ворога нещадно, вміло, щодня.

— Саме так, Релінк! — відповів Олендорф. — Однак я особливо наголосив би на вашому слові «уміло»! А головне, всеосяжне завдання ви прекрасно сформулювали самі — знищення. — Олендорф підняв палець. — Але — вміло, Релінк. І останнє: я представив вас до підвищення в званні, згодом порушуватиму клопотання про затвердження вас начальником СД міста.

— Спасибі, — скромно, з гідністю промовив Релінк.

— Відданість і вміння Берлін бачить і цінує. — Олендорф встав і своїм знаменитим красивим рухом підняв руку. — Хайль Гітлер!

Релінк схопився і теж викинув руку.

— Хайль Гітлер!

В цю хвилину все наче стало на свої місця, але — наче і тільки в цю хвилину…