Розділ 45

Розділ 45

Ніколи не було так погано, як цього другого літа війни. Нема зв’язку з Москвою. Нічого невідомо про Харченка. Товариші, що пішли до партизанів, другий тиждень нічого не повідомляють. Федорчук і Величко, що лишилися в місті, по черзі щодня перевіряли «поштові» скриньки, через які могла прийти звістка, — вони були порожні. Гестапівці ще дужче лютували. Останнім часом навіть Шрагін з його документами почував себе на вулиці непевно: шпигуни СД хапали будь-кого. Днями арештували навіть німецького інженера, — їм, бачите, здалося, підозрілим, що той увечері надто повільно йшов вулицею. Адмірал Бодеккер їздив до Релінка виручати свого інженера.

Зазнавши великих втрат, підпілля діяло розрізнено, з багатьма підпільниками було втрачено зв’язок. І все-таки боротьба патріотів тривала. Але інколи не можна було встановити, хто діє. З недавнього часу в місті стали регулярно появлятися рукописні листівки. За змістом вони були зворушливо-наївні, але написані з явно юнацьким запалом. Хто це робив — невідомо. «Загалом це робота наша», — говорив собі Шрагін і мав рацію. Звичайно ж, усіх цих невідомих патріотів покликали за собою бойові справи підпілля і чекістської групи.

…Біля заводських воріт стояла легкова машина. Шофер у гестапівській формі. На заводі явно щось трапилось, якщо «чорні» приїхали так рано. Шрагін, не заходячи в заводоуправління, попрямував до стапеля, де ремонтували мінний тральщик. Те, що діялося на цьому об’єкті, дуже його непокоїло. За графіком ремонт тральщика мали закінчити ще минулої суботи, але графік давно зірвали. Кілька днів тому Павло Ілліч Сніжко, що працював у ремонтній бригаді, вибравши зручний момент, підійшов до Шрагіна.

— Негаразд тут, Ігоре Миколайовичу, бригада навмисно завалює ремонт, — сказав він пошепки.

А позавчора сам адмірал Бодеккер, переглядаючи, як звичайно, в кінці дня зведення про хід ремонтних робіт, раптом запитав Шрагіна, чи не здається йому підозрілим зволікання ремонту тральщика. Загалом уся ця історія могла закінчитись погано, тим більше, що останні два дні біля тральщика крутився майор Капп. Шрагін нічого вжити не міг — ні він, ні керівники підпілля не знали, хто організовує цей саботаж. Останнім часом Шрагін буквально не відходив од ремонтників, припиняючи кожну незграбну спробу саботажу. Він розраховував, що організатори саботажу зрозуміють, нарешті, що лізуть на рожен, і почнуть діяти розумніше і обережніше. Кінець кінцем цей об’єкт не вартий того, що через нього могло статися.

Зараз Шрагін ще здалека побачив на причалі натовп людей. Коли він підійшов, робітники розступились. На землі лежав Сніжко. У спині в нього стирчав саморобний фінський ніж. Один гестапівець, сидячи навпочіпки, оглядав труп. Другий — це був Релінк — розмовляв з ад’ютантом адмірала Піцом. Шрагін підійшов до них і не вітаючись запитав: