У Тараса було таке відчуття, що голос, який вони почули спершу, належав іншій людині — вже надто він відрізнявся за настроєм від цього сумного псалма.

Топірець зі своїми вояками пройшов ще декілька кроків, і вони опинилися біля крайніх стовбурів буків, що рівною стіною височіли біля вирубки, й побачили між низькими кущами обдерту людину з непокритою лисою головою. Вона тримала в руці якийсь козубець і раз у раз нагиналася — очевидно, збирала ягоди. Тарас подивився на землю й побачив широке, ледь випукле червлене листя, білі квіточки й синювато-червоні великі ягоди, що висіли біля них. Тут, на зрубі, ще цвіли й дозрівали суниці.

Невідомий випростався, з ніжною, щасливою посмішкою подивився навколо, похитав головою й заспівав зовсім по-іншому і іншу пісню, слова якої, можливо, народилися щойно в його серці.

Тараса збив з пантелику псалом. Коли б він не чув псалма, то зразу ж здогадався б, хто цей голодранець і як він опинився тут. Але баптист… Це ніяк не в’язалося в його уяві з тими, хто відважується на втечу з табору військовополонених.

Топірець суворим жестом наказав підлеглим іти за ним.

Голодранець збирав ягоди і знову заспівав півголосом псалом, вихваляючи спасителя й покладаючи на нього всі надії: «Спаситель наш прийде і всіх у рай нас поведе».

Він помітив людей, коли вони були. вже за п’ять кроків від нього. Повернення з солодкої мрії до дійсності було настільки для нього несподіваним, неймовірним і неправдоподібним, що він у першу мить не злякався, а, здається, тільки дуже здивувався. Баптист так і остовпів з відкритим ротом і злегка простягнутою вперед лівою рукою, в якій він тримав козуб із суницями. Думка про жахливе й непоправне оволоділа ним не відразу, але на схудле обличчя, освітлене сонцем, уже впала та особлива, добре знайома Тарасові тінь… Вираз застиглого обличчя змінився непомітно й швидко. Страшним був оцей роззявлений, беззвучний, щербатий рот без двох, очевидно, вибитих, верхніх зубів. Страшними були широко розплющені очі, сірі, напрочуд чисті, наївні, очі, що виражали зараз уже не здивування, а тільки жах.

— Хло… Хлопці, — тихо, майже нечутно зашепотіли його потріскані, пошерхлі губи.

Він похитнувся, ледве не впав, стрепенувся раптом, напружуючи всі м’язи свого виснаженого тіла, немов готуючись кинутися вбік і побігти, але відразу ж обм’як, жалюгідно посміхнувся:

— Хлопці, любі, ви чого? Ну, чого вам? Ідіть собі з богом!

— Мовчи! — погрозливо повів цівкою автомата Топірець.

Баптист спершу поглянув на автомат, потім підвів очі, сковзнув поглядом по запиленому чубі, випущеному з-під мазепинки, прикрашеної вирізаним з алюмінію тризубом, упав навколішки.