В метушні важко було розібратися, де були головні сили ворога і як на нього краще вдарити, отже, я наказав швидко пробитися на сушу через звисаюче гілля прибережних дерев. Там разом з командирами екіпажів, а також з Фуюді і Педро ми видряпалися на найближчі дерева. З висоти краще можна було оглянути всю Каїїву, незважаючи на поодинокі хмаринки туману.

З першого ж погляду ми зрозуміли загальне становище і хід подій. Акавої напали на острів з двох боків. Одну половину людей вони висадили на березі головної річки, а з другою зайшли з тилу, з боку пущі, тобто берегом рукава Гуапо. І тут і там стояли їхні ітауби, а також усі човни варраулів, заздалегідь хитро захоплені акавоями, щоб позбавити жителів можливості втекти з острова.

На обох пристанях було по чотири-п'ять вартових. Їх головним завданням було не так пильнувати човни, як насамперед в'язати полонених, яких поспішно приганяли до них з селища. На нижньому віддаленому кінці острова, що ховався ще в темряві і був закритий пеленою туману, відбувалися загадкові події. З шуму, що доносився звідти, можна було зробити висновок, що там ще точилася боротьба. Це, мабуть, захищалась якась купка вар-раулів, до цього часу не переможена.

Я швидко склав ясний і простий план дій: треба було спочатку заволодіти двома пристанями ітауб і одночасно прийти на допомогу воїнам на другому кінці Каїїви. Акавої гарячково поспішали, тому й ми, не гаючи часу, злізли з дерев і сіли в човни. Уже в дорозі я давав накази воїнам: екіпаж ітауби Вагури і екіпаж варраулів повинні були вдарити на найближчу пристань біля Гуапо, екіпажі Яка і Конауро мали захопити ітауби біля Оріноко, а Арнак разом з чотирма яботами мусив швидко поплисти на нижній кінець Каїїви, після висадки на суші всі повинні були направитися в центр Каїїви. Я особисто вирішив причалити до берега посередині острова, між пристанями ітауб, щоб стежити одночасно за двома дільницями битви.

— Давай на пуму! Смерть пумі! — почали гукати деякі запальні воїни.

— Тихо! — цикнув я на них. — Чи ви збожеволіли? Треба зненацька…

На щастя, акавої були досить далеко і, зайняті селом, не чули наших голосів.

Наші воїни одразу розсипалися. Одні попливли праворуч, другі — ліворуч, а моя ітауба лишилася одна. Плисти було недалеко, тому гребли не поспішаючи. Навколо нас панувала така незвичайна тиша, що аж в ушах дзвеніло, і ця раптова тиша здалася нам дивною. План несподіваного нападу на Каїїву з чотирьох боків був у цю мить найбільш вдалий: по-перше, ворог був розпорошений по всьому острову, а по-друге, ми позбавили його будь-якої можливості втікати. Та коли б акавої зуміли якимсь чудом зібрати в одному місці хоч половину своїх сил і кинути їх на один з наших загонів перш ніж інші прийшли б йому на допомогу, — нам довелося б не солодко.