Твердо вирішивши не допустити до цього, я повів ітаубу до берегів Каїїви. Перед нами була мала затока, що врізувалася в глиб острова на кільканадцять кроків, і ми попливли саме в її напрямку. Берег тут піднімався над водою майже на шість метрів, отже, з острова нас ніхто не міг помітити. Коли ми прибули до затоки і висадилися на суші з правого боку, куди я вислав Вагуру і Кураная, раптом пролунали постріли. Два, три, чотири. Наказавши Арасибо і двом жінкам вартувати біля човнів, ми прожогом вибігли на пагорок, де могли добре замаскуватися в кількох невеликих кущах. На всьому каїївському острові залишалося від колишньої пущі тільки кілька десятків дерев.

У напівтемряві ніхто не помітив нашої висадки. Праворуч, звідки раніше почулися постріли, зав'язалася сутичка. Люди Вагури і Кураная юрбою вибігли на сушу за двісті кроків од нас і переслідували акавойських вартових, які не загинули при першій сутичці. На допомогу вартовим прибігло кілька акавоїв, що були поблизу. Кілька влучних пострілів з рушниці — і серед живих залишилося двоє чи троє ворогів, які стрімголов почали тікати в глибину острова, до хатин. А там багато акавоїв, побачивши небезпеку, залишили варраулів і почали голосно перегукуватись і збиратися докупи.

В той час, коли загін Вагури зупинився, щоб зарядити зброю, а екіпаж Кураная розрізав пута на своїх земляках, які лежали біля човнів, я наказав другій групі, Яка і Конаура, висадитися ліворуч за триста метрів од нас, де акавої вчинили неабиякий опір. Мабуть, вони ще на річці помітили, як наближалися два підозрілі острови-човни. Відстрілюючись, наші зуміли підійти до берега і відтиснути вартових од човнів, але саме в цей час кілька акавоїв пригнали велику партію полонених варраулів — чоловіків, жінок і навіть дітей.

Як тільки ці кати зрозуміли, що діється на березі, вони залишили полонених і побігли вперед. Люди Яка і Конауро побачили розлючених воїнів, що бігли до них. Майже всі кулі були вже випущені з рушниць. Вони почали стріляти з пістолетів, але майже безрезультатно. Тоді пустили в хід луки. Дехто з акавоїв був поранений на ходу. Дехто повалився на землю, а решта, мов хижі звірі, накинулись на араваків. Почався запеклий рукопашний бій. В хід пішли списи, ножі, кулаки, а в такому бою акавої не мали рівних собі і були непереможні.

Ставало дедалі світліше.

Кілька секунд тому праворуч від нас, де Вагура і Куранай одержали перемогу, один з акавоїв почав втікати не прямо до хатин, як інші, а в протилежий бік, до наших позицій. Він, мабуть, мав намір добратися до своїх товаришів, що були біля другої пристані ітауб, ліворуч від нас. Його руки, як і руки його одноплемінників, були перев'язані білими стрічками. Акавой не бачив нас: ми все ще стояли в кущах. Його спис був у крові, а це свідчило про те, що він убив когось з наших. Сильний здоровань великими стрибками хотів обминути нас.