Його слова переконали людей, загальний шум підтверджував це. Коли індійці втихомирилися, я просто запитав їх, чого вони хочуть. І знову ніхто, крім Конауро, не зміг відповісти, чого вони хотіли б.

— Білий Ягуар, — сказав Конауро, — правильно вимагає, щоб ми відпустили полонених на волю. Отже, подаруємо їм волю, подаруємо, але за кару — і для того, щоб вони в майбутньому більше не нападали на нас, відрубаємо кожному праву руку…

Це індійцям було не до вподоби. Вони чекали відповіді, дивлячись на мене. Я, на жаль, знову обманув їх сподівання, не промовивши цього разу ні слова, лише рішучим хитанням голови виразив свою незгоду.

— Відрубати кожному праву руку — не така вже й жорстока кара, — продовжував Конауро. — Пам'ятаю, не так давно я зустрів англійського моряка, і він розповів мені про дивовижні речі, про звичаї на його батьківщині. Він запевняв, що в Англії навіть за дрібну крадіжку відтинають злодієві праву руку… Він так говорив, а, може, брехав, га?

— Він не брехав, це правда! — відповів я. — Але в Англії є лікарі, які перев'яжуть обрубок злодієві, і людина не вмре. Коли б ми тут так само відтяли руки своїм ворогам, вони б стекли кров'ю і померли б. Ні, це теж не годиться.

В очах індійців я був дуже впертою людиною. Проти мене зростало нетерпіння. Знову почалася безрезультатна балаканина, і я відчув, що втрачаю під ногами грунт. Арнак дивився на мене з неприхованим занепокоєнням. Невже я перетягнув струну?

Тоді Арасибо багатозначно підморгнув мені розкосим оком, а усміх ще більш підкреслив потворність його обличчя, схожого в ту хвилину на огидну пику лихого духа. Він підвівся і став на весь зріст, щоб люди могли краще бачити його і чути.

— Хвилину тому я чув голос великих, відважних воїнів! — розпочав він з улесливою іронією. — Але, видно, ви краще вмієте битися з ворогом, ніж працювати головою. Вас стільки воїнів, і ви ніяк не можете дати собі ради, що робити з чотирнадцятьма полоненими ворогами! І я знаю чому! Ви й самі хочете знайти вихід, але тут людський розум слабкий ще вирішити це! А ви, недотепні молодці, чи я повинен говорити вам, де шукати відповіді на питання, що робити з полоненими?

Він замовк, радіючи, як дитина, з враження, яке викликали його слова.

— Якщо ти знаєш, що порадити, — сказав воїн Кокуй, — то не муч нас, чаклуне, скажи.

— Я знаю, що порадити, — відповів Арасибо. — Якщо люди вагаються і не знають, як зробити, то до кого повинні звернутися, га? До духів. Вони в цьому разі найкраще вирішать питання про життя чи смерть полонених…

Я не дуже довіряв таким магічним способам, але індійці схвально поставилися до слів Арасибо.