Контур плота ледве виднівся, з нього углиб грота і на воду падав сніп світла. Світліли трохи і плями за плотом, де бовтали ноги плавців — фантастична, казкова картина! Янг спрямував погляд угору — а де ж та дірка в склепінні, схожа на вісімку? Очі звикли вже до світла ліхтаря, хоч і не прямого, не хотіли вловлювати те, що повинно було проникати зверху. Нарешті щось побачилося, тільки не вісімка, а ніби пуголовок з хвостиком, і зовсім блідо. Не помітив на тій плямі ні зірок, ні літаючих кажанів. Мабуть, отим пуголовком було не саме небо, а тільки відсвіт денного світла, а саме небо чимось прикривалося. Янга охопила нестерпна туга, хотілося завити, як Мансуровому собаці. Був випадок, що той завив на березі, чекаючи рибалок. І накликав біду: не вернувся з ловів двоюрідний Мансурів брат, старший за Янга на чотири роки. Бідолашний Мансур, де він тепер? Чи вилікувався? У нього ж тоді, коли він пірнув у лагуні під час підводного вибуху, полопалися барабанні перетинки, і сам він був контужений. «У мене одне вухо болить, і то не стерпіти… А як йому тоді було?»

Тим часом пліт опинився серед дельфінів. У сильно розтягнутій овальній плямі на воді побачилися спини з плавниками, дельфіни кружляли навколо плота то в один, то в другий бік. Нарешті скупчилися і відійшли в найдальший куток, куди світло не діставало.

Обидва аквалагангісти видерлися на пліт, світло ліхтаря погойдалося по воді.

— Ну от… Хоч бери ласо та кидай, як ковбой… — голосно зітхнув один аквалангіст. — І як до них піддобритися?

— Ти ж кричав: коли гора не йде до Магомета…

— Ага… Попливу до них без акваланга, спробую з рук погодувати… Як дикі, не віриться, що з дельфінарію.

Той, що згадував ласо, взяв мішок з рибою і кинувся грудьми на воду, аж хвилі захлюпали в стіни. Другий підтягнув до ліхтаря акваланг, став щось у ньому підгвинчувати чи ремонтувати. Янг був упевнений, що дельфіни не піддадуться на їхнє підлабузнювання, і відхилився од гребеня. Довго ще тут аквалангісти забавлятимуться, ще й на дно полізуть з черпаками. Треба використати цей момент!

Він миттю переліз через бруствер, сповз, мацаючи руками, до води. Скинув рогожу, роздягся догола — так, як вони купалися без дівчаток у лагуні Біргусу. Тихо ліг на воду, обережно й рівномірно запрацював руками. З Храмового гроту його не побачать, перевірено. Звідти навіть пляжну лампочку не видно. Але довго не буде на пляжі, тільки схопить той целофановий мішок з рештками їжі і назад. «Тут роздивлюся, що в ньому… Ха, а як ти роздивишся в темряві? Де хвилина, там і дві, нічого це не змінить…»