Ледве вибрався на пліт, царапаючи коліна об кострубаті дошки. І одразу попідпливали дельфіни, повиставляли півколом зубасті пащі, чмихаючи, муркотять, скриплять. Ну й створіння! Бобі коло самісінького помосту, задер високо голову і поклав її підборіддям на край, роззявився як тільки міг. Ніби просив-благав: погодуй! І Янг забув про термос, взявся за плівчастий мішок з рибою. Бобі делікатно взяв рибку і зсунувся у воду. Іншим кидав у роти по черзі. Дісталось кожному по дві, по три, а Бобі навіть дав четверту, маленьку. Малюк спробував вискочити на поміст, як робив це у дельфінарії, але наколовся об край дошки, зсунувся у воду, незадоволено посвистуючи.

— Немає більше… от, бачиш? — Янг навіть вивернув мішочок перед його очима, кинув його на круглу річ, зауваживши між іншим, що вона схожа на решето.

Кепська справа: дельфіни більше голодні, ніж він. Вони просто досі терпіли, а тепер, мабуть, терпіння закінчилося. Стануть поступливішими, затанцюють під дудку чужинців. Голод — не тітка.

Узяв ліхтар, поводив пучком світла по воді, провів повз стіни, по самих стінах грота. Світло розсіювалося, але можна було розібрати, що ліва стіна нахилена, як покрівля, вона нерівна, у напливах і западинах. У самому кутку, де темніше, ніж будь-де, ці напливи повилазили з колишніх щілин, як висолоплені ніздрюваті язики. Ці стіни і «язики» сіро-бурого кольору, інколи коричневі, а то й чорні. Стіна праворуч теж має нахил, але початок її близько від мису ніби викусаний. Там і створилася ота сідловинка, в яку він забирався, як у лігво. До самого верху гострого склепіння, світло ліхтаря не доходило, але світла пляма, схожа на пуголовка з хвостиком, від нього зникала.

Янг спохопився: чим він займається?! Жах… Зараз випливуть аквалангісти… А де той термос? Он, у другому решеті.

Ставлячи ліхтар на попереднє» місце, трохи не зіпхнув його у воду. Затиснув термос під пахву і плюхнув животом на воду, запрацював правою рукою. До нього одразу підплив Бобі, потім випередив, розвернувся, хлюпнувши хвостом так, що Янг закашлявся. Хотів, мабуть, сказати — чого повзеш, як черепаха?

Кашляючи, вибрався на свій берег. Клав здобич під ноги і добре обмацував навколо, щоб термос не скотився у воду. В ту ж мить почув за стіною невиразні, спотворені луною голоси: випливли аквалангісти. Добре, що встиг утекти… А що вони говорять? Не розібрати… Одягнувшись, переліз через бруствер, притискуючи термос до грудей. Зайняв місце біля свого спостережного пункту, слухав, поглядав, а руки робили своє — відкручували кришку; зуби смикнули корок, у ніс полетіли гарячі бризки. Налив трохи у кришку-чашечку, подув — і зацмокав, умліваючи від насолоди і тепла в животі.