Плавав недаремно. У зім'ятому мішечку знайшовся підгнилий банан, зовсім добрий усередині, блискучий від жиру недогризок хліба і дві продовгуваті свинячі шкурки від бекону. На шкурках подекуди можна було ще обгризти, обсмоктати сало, та й самі шкурки добрі ласощі. Тільки треба вміти їх їсти… Хліб і банан проковтнув за мить, а шкурки сунув за щоку — і назад у воду.

Аж настрій покращав!

Плив, плив і виплив… у Храмовий грот! Коли несподівано посвітлішало попереду і заворушилися на цьому світлому постаті аквалангістів, він навіть розгубився: «Трохи на пліт не наткнувся!» Узяв праворуч, хутко намацав мис-виступ і свій поріг за ним, озирнувся: усе правильно, звідси лампочку видно. Обережно, щоб не позбивати коліна, виліз. Обтер з себе долонями воду, порозтирав трохи груди, спину, ноги, щоб розігріти кров. Насилу розібрався з одягом, понатягував на себе. І поки робив усе це, стікав слиною, прицмокував. Хай їм грець, цим шкуркам, так і хочеться ковтнути не жуючи. І одразу до гребеня — а що робиться на плоту? Жував, молов зубами, мліючи від насолоди, і наглядав, прислухався.

А там вилазив уже на пліт аквалангіст, що плавав з рибою до дельфінів.

— Ну як? — запитав той, що залишався на плоту.

— А хай вони поздихають… І близько не підпустили. Думав, може, не бачать, темно. Вийму рибину поплещу нею, щоб запах пішов по воді. Жоден не підплив!

— Треба було хоч так накидати. Вони не дурні, зрозуміють, що ми з добром до них.

— Кидав! Ось, у мішку, може, третина тільки зосталася. Ще раз спробую, наприкінці.

— Я пропоную так: перше занурення — удвох. А потім чергуватися. Ліхтар постав, щоб світив на воду. Для орієнтування…

Далі вони не обмовилися жодним словом, ніби посварилися. Мовчки зібралися, причепили акваланги. Один узяв підводний ліхтар, не той, що горів скраю плота, другий, і два черпаки. Занурювалися так, ніби хотіли сісти на уявний бортик плота, але знічев'я перекидалися догори ногами у воду.

Розійшлися і зійшлися круги, похитався трохи ліхтар, помигувала пляма світла на воді…

Янг набрався нахабства: поки вони занурюватимуться, а потім зачерпуватимуть, вимиватимуть, він похазяйнує у них на плоту. Ніяких мук совісті не відчував, здалося навіть, що долетів до нього схвальний голос Абдули: «Молодець! Так їм, грабіжникам, і треба!» — «Я нічого не братиму. Я тільки термос з кавою… Вони обійдуться без нього, а я вже не можу: нутро хочеться погріти… Підкину потім порожній, от здивуються!» Роздягнувся Янг другий раз швидко, хотілося скоріше дорватися до солодкої, духмяної і гарячої кави. Плюхнув у воду сміливо — не було кого остерігатись.