— Бач, посміливішали без нас… Кружляють навколо плота.

Обидва аквалангісти сиділи навпочіпки на плоту один проти одного, не знімаючи аквалангів зі спини. Між ними на черпалці стояв ліхтар.

— Я зараз візьму рибку, поманю, — підвівся один на ноги, роздивився. — Ч-чорт… Зіпхнули, мабуть, у воду, вилазячи. Не бачу мішка.

— А он, на решеті. Порожній.

— Я-як порожній? Там ще кілограмів три було! Я добре пам'ятаю, що не клав його на решето!

— Старий, лікуватись треба… Склероз — погана річ.

— Іди ти!.. Дурнем мене вважаєш, чи що?

— Ну то де тоді риба? І хіба мішок з ногами, щоб перескочити на решето?

Устав і той, що називав другого старим. Підняв ліхтар, провів світлом по воді, повз стіни, ковзнув трохи по стінах, потім знову по воді. У кружок світла потрапив величезний плавник, мабуть, Діка. Ще раз промінь ковзнув по стіні — біля самого Янга, і йому довелося пірнути за гребінь.

— Не подобається мені все це. Нечисте тут місце… Недаремно туземці на озеро не ходять. Багато сьогодні всяких загадок. Випливали — ти бачив, як огонь танцював, потім зник був?

— Ну-у…

— Не подобаються мені такі фокуси… Слухай, а пам'ятаєш, як Піт розказував про виставу? Дельфіни вискакували на поміст, лягали… Може, й тепер побували тут, поковтали рибу.

— Авжеж! Вони в крайньому разі стягнули б мішок у воду і там термосили б його. А він лежить пустенький на решеті. До того ж… ще й вивернутий! І якби вони скакали на пліт, то ліхтар би зіпхнули.

«А що ви ще заспіваєте, коли побачите, що термос…» — не встиг додумати Янг.

— Не ліхтар зіпхнули, а термос… Термоса немає! — той, що стояв з ліхтарем, незграбно затупав ластами, світячи навколо плота на воду. — Ніде не плаває.

— А термос і не могли зіпхнути, я його в решето клав. І добре це пам'ятаю, можеш не посміхатись! Знаєш, у печерах іноді поселяються величезні восьминоги. Для них тут добра схованка… Восьминог може щупальцями чого хочеш наробити.

— Перестань… А то я більше у воду не полізу.

— Полізеш, нікуди не дінешся.

Вони поприсідали біля черпаків, почали ритися. Потім залишився на плоту один, а другий з ліхтарем на грудях і черпаком у руках ковзнув за борт. Той, що зостався, зняв із-за плечей акваланг, обережно поклав на дошки. Помахав трохи руками, порозгинався, натискуючи обома руками на середину і крутячи стегнами. Висипав з черпака щебінь у решето.

«Знаходять вони щось чи ні? — мляво подумалося Янгу. — Якби знаходили, то, певно, кричали б з радощів…»