— Дурниця оці ліхтарі. Довго при них не напрацюєш, — сказав один.

— Я взяв пару запасних батарейок.

— Все одно це не робота. Ну, дві години промучимося, три, а користі? Лінію треба тягнути — я казав уже.

— Скажемо мотористові, хай сьогодні ж зробить.

— Безголові ми… Треба було хоч пару веселець з гумового човна взяти.

— Ага… Та й гумовий човен знадобився б: скільки вже часу минуло, а ми ще добре печеру не обстежили.

— Піту це нецікаво. Йому головне, щоб рилися в грязі, як свині, гнали чистоган.

— Де сьогодні будемо? У Дірявому гроті чи коло водоспаду? Давай до дельфінів, у Дірявий.

— Давай.

Один аквалангіст, взувшись у ласти, відштовхнув пліт від Крабового пляжу, плюхнувся сам животом на воду, вхопився за дошки. Другий увімкнув ліхтар, поставив його на ту круглу штуковину так, щоб пучок світла спрямувати вперед, і теж сунув ступні в ласти, скочив з плота у воду, учепився поруч з першим.

Пліт рухався хутко і якраз на Янга. Кругла, трохи розтягнута пляма світла ковзала по воді, часом посвічувала трохи управо, коли пліт здригався, навіть здіймалася і вгору. Янг відчував себе як у пастці. Лізти у воду, ховатися там від аквалангістів? Не хотілося: тільки-тільки почав підсихати й зігріватися. Забрався від води далі, мацаючи руками й ногами. Добре, що стіна була тут похила і намацувалися виступи і виямки. І раптом рука, простягнута вперед і вгору, не знайшла опори! Замацав нею на всі боки — диво, не стіна це була похила, а нібито ще один великий вал чи поріг. Почав вилазити й мацати ще обережніше — так і є, за валом іде зниження. Закинув туди одну ногу, підтягнув другу і зсунувся за вал ногами уперед. Западина була неглибока, може, трохи глибша, ніж півметра, і рівна, ніби якесь лігво. Зрадів неймовірно: недаремно вибрав цей поріг для житла. Тепер у нього і гніздо буде таке, що не скотишся у воду, і крабів тут немає, і ховатися добре — знизу, з води дідька лисого помітиш, хоч як світи. Якби Янг знав, що таке окопчик з бруствером, то порівняв би своє лігво з ним. Одразу скористався цим бруствером, виглянув із-за нього обережно вниз. Пліт був зовсім близько, ліхтар осліплював. Довелося затулятися рукою, світло вже скакало по тому місцю, де Янг тільки що був.

— От, уперлися… Греби ти, я пригальмую. Управо будемо брати, — почувся зовсім близько, як над вухом, чужий голос.

— Уліво, а не вправо. Я пам'ятаю цей виступ. Дірявий грот за ним, зліва.

Бочка скреготнула, зачепивши під водою камінь. Пліт гребці відтягли трохи назад, а потім спрямували в лівий бік, а коли дивитися від Янга — у правий. Світло ліхтаря зникло за мисом-скелею, ледь видний відсвіт уловлювався над гребенем бруствера. Чим більше праворуч до Храмового грота, тим більше задирався угору бруствер. Бачивши світліше «небо» і чорний силует гребеня на його фоні, Янг сміливо рушив туди, тільки виставивши поперед себе руки. Тут можна було майже стояти, обпираючись або тримаючись за гребінь, спостерігати, що робиться унизу, на воді.