— Візьміть його і відтягніть до того… привида, — наказав Федір жінкам.

Патріція підійшла до Геро, взяла за руку.

— Мертвий, — прошепотіла сама до себе.

— Хто він? — запитав Крайніченко у Ільзи, коли вона підійшли до другого мерця.

— Юрген. Карл Юрген, — Ільза застигла немов камінна. — Але це не справжнє ім'я.

Вона заплющила очі, ніби так їй було легше вимовити ті страшні слова.

— Ну, — гримнув на неї Федір. — Кажи!

— Він був у туристяку, — тихо, майже пошепки заговорила Ільза. Певно, і мертвий цей чоловік був для неї страшний. — Він упізнав вас. Сказав, що вже зустрічався з вами біля туристяка навесні… Стежив за вами, коли ви тонули в озері. Юрген наказав мені вбити вас. Він говорив, що решта йому не страшні — вони, мовляв, американці і нічого не знають. А ви росіянин, і він велів…

— Хто він? — повторив своє запитаний Федір.

— Його справжнє ім'я було — Дітц. Барон фон Дітц, він був…

— Що? — скрикнув Хорст. — Але ж я власноручно… весною…

Крайніченко поглянув на Хорста. Так он воно хто стріляв у Дітца тієї весняної ночі.

— Я поклав його з першого пострілу, — розгублено промовив Торнау.

— Ні, тоді його тільки поранили. Цей шрам на обличчі… Ми знайшли його з батьком на дорозі біля туристяка, на третій день після закінчення війни. Він ще не знав про катастрофу і назвав своє справжнє ім'я. Я розкажу вам усе, тільки не вбивайте мене. Це він примусив мене, дав зброю, я не хотіла. Мені страшно. Ми всі тут боялись його. Це він убив аптекаря Гальтера, кухаря Вюрцмайєра, Хогена. Він жорстокий, страшний, невблаганний…

— Був, — поправив її Федір.

Вона замовкла.

— Геро, мабуть, теж знав його раніше, — сказала Патріція. — Коли поглянув на горн, закричав: «Він тут», — і впав мертвий.

— Можливо. Все можливо. Я теж не гадав зустрітися, а вийшло інакше, — Крайніченко один зрозумів останні слова Шульце. Вони стосувалися архіву і не мали ніякого відношення до Дітца. Після смерті барона тільки Федір Крайніченко і Андрій Гаркуша знали таємницю Топліцзее. Тільки двоє.

— Ви не вб'єте мене? — несподівано запитала Ільза.

Всі здивовано глянули на неї. Вона стояла знітившись, ніби побите цуценя. Федір легенько підштовхнув її в спину.