Шульце біг високим берегом. За ним ледве встигала Патріція. Вони щось кричали, розмахували руками, весь час показуючи на південь. Федір поглянув туди і похолов. За думками не помітив, як течія підігнала його майже до водоспаду. Метрів за сто від нього зяяла вузька ущелина, крізь яку хтось злий і ненажерливий спивав з озера воду. Гуркіт водоспаду наростав. Вдарило на сполох серце. Защеміло тужливо і болісно — не хотіло вмирати. З останніх сил Крайніченко кинувся до берега. Боротьба була важкою. Течія невмолимо тягла до ущелини, але Федорові якось пощастило вибратися з бистрини, і тільки тут він зрозумів, що смерть міцно вчепилася в нього. Сили залишали його, а до берега ще було далеко. Шульце і Патріція зупинилися — вони думали, що він уже подолав небезпеку. А Федір саме в цей час відчув, що тоне. Бездонна прозорість синього неба пропала. Чорна товща води поволі засмоктувала його тіло. Воно занурювалось усе глибше і глибше. Теплий шар води змінився крижаними обіймами. Ще мить — і всьому кінець. Темрява, холод, жах… А руки все ще рвали товщу води, гребли, продиралися, вгору.

— Тед! Тед! — голос Патріції долітав, ніби з іншої планети. Глухий, далекий, він кликав його. Але відповісти їй несила. Повіки склепила, зцементувала смерть, їх теж несила розвести. Хтось ляскав його по щоках шорсткою долонею. Потім задоволено сказав:

— Живий. Нарешті, — це голос Шульце.

Життя поверталося до Крайніченка знову. Федір розплющив очі. Над ним схилився Шульце.

— Що з вами трапилось?

— Судомина, — насилу відповів Федір.

— Я думала, ти жартуєш, а потім бачу — нема й нема…

— Трапляється і гірше, — Геро посміхався.

Федір звівся на лікті. Озеро мінилося міріадами сонячних блискіток. Вітер гнав їх плесом, розбиваючи об ноги Федора, які все ще лежали у воді. Чиїсь кроки почулися у нього за спиною.

— Що, майоре, вирішили розквитатися з життям? — Хорст заглянув йому в обличчя.

Федір не відповів. Злість скувала йому уста. Патріція пояснила:

— Геро витяг його непритомного, він…

— Хотів украсти у вас таємницю, але опам'ятався, життя виявилось дорожче. Хіба не так, майоре? Які таємниці, які коштовності можна порівняти з цим чудовим даром природи? Все полова — життя безцінне. Тепер, сподіваюсь, ви швидко порозумієтесь з паном Шульце. Нарешті, у вас з'явився спільний погляд на речі. Вам допомогти? Давайте руку.

У Федора пливли перед очима червоні кола. Кров глухо била у скронях. Спираючись на руку Хорста, він підвівся. Якось пильно глянув на Шульце, сказав:

— Ви помиляєтесь, Торнау, з паном Шульце у мене ніколи не було нічого спільного і ніколи не буде. Ми різні люди. — Ця фраза забрала у нього останні сили. Темрява знову заливала мозок.