— Правильно! Але це треба зробити якомога раніше, інакше буде пізно.

— Я форсую події, сер.

— От і домовились! — Файн дружньо посміхнувся до свого помічника і поплескав його по плечу: — Не ображайтесь, Любомире, за причепливість. Це мій обов'язок — оберігати вас.

— Я розумію, сер. Дякую.

Криж виразно поглянув на шефа і безмовно, поглядом, додав: оберігаючи мене, ви перш за все оберігаєте свою дорогоцінну особу.

Андрій Лисак, поки вирішувалася його доля, безтурботний і веселий, впевнено йшов вулицями Явора. Він думав тільки про гроші, одержані від Любомира і матері. Дванадцять сторублівок. Гуляй в ресторані цілу ніч, замовляй підряд усе меню з верху до низу — і то не витратиш. Ех, і гульне він сьогодні з Олексою Сокачем! На пні купить знаменитого машиніста, назавжди заручиться його дружбою.

Вдома Олекси не було, він був на роботі. Андрій пішов у депо. На головній вулиці несподівано віч-на-віч зустрівся з Олексою. Знаменитий машиніст був одягнений у синю спецівку. На білявій голові — чорний формений кашкет, а на ногах — парусинові туфлі. «Ну й знаменитість! — подумав Андрій. — Не вмієш ти, дурню, користуватися своїм становищем». Голосно ж він, радісно посміхаючись, вигукнув:

— Привіт, Олексо!

Сокач зупинився, стримано відповів. На його обличчі не було ні привітності, ні навіть простої цікавості, лише подив і відчуженість. Олекса добре знав примітного франта з Залізничної, маминого синка Андрія Лисака, але ніколи не дружив з ним, не мав навіть спільних товаришів. І тому він був здивований його панібратським ставленням.

— Не впізнаєш? — спитав Андрій, розкриваючи коробку сигарет. — Кури!

Олекса глузливо примружив свої сірі з довгими чорними віями очі, з ніг до голови оглянув Лисака:

— Як не впізнати такого блискучого кавалера! Яким був, таким і лишився…

Андрій пропустив повз вуха глузування Олекси. «Заздрить», вирішив він, але, як завжди, сказав не те, що думав:

— А ти не змінився.

— Отже, повернувся додому? Під мамине крильце? Зовсім чи як?

— На практику приїхав, — відповів Андрій.

— Куди? В перукарню? В ательє мод?

Андрій і на цей раз не образився. Він умів, коли треба було, не помічати насмішки.

— Не вгадав, — сказав він, роблячи вигляд, що прийняв слова Олекси за дружній жарт. — У депо практикуватись. На паровозі.

— Невже ти ще не кинув школи?