— Яка там стипендія! Від неї і сліду не лишилося.

— Де ж ти взяв гроші? — Олекса обережно поставив склянку з вином і перестав їсти.

— Не бійся, не крадені. Мати дала. Вона в мене грошовита і не скупа. Вона кравчиха. Золоті руки!

— Отже, мати заробляє, а ти… гуляєш?

— Прийде час, буду і я заробляти. Все поверну матері, що витратила на мене…. Слухай, Олексо, скільки ти одержуєш на місяць?

— Коли як…

— У квітні, наприклад, скільки вигнав?

— Дві з половиною тисячі.

— Нічогенько собі. А в березні?

— Точно не пам'ятаю. Здається, стільки ж. Ну, ще які будуть запитання? — очі Олекси стали колючими. — А паровоз тебе не цікавить? Як ми водимо поїзди, як економимо вугілля і мастило — про це тобі не хочеться поговорити?

Андрій махнув рукою, засміявся;

— Ще наговоримось про паровоз, не турбуйся! Поки що вип'ємо. Тепер за що? За нашу з тобою робітничу дружбу. Хочеш?

Олекса поклав лікті на стіл і, насмішкувато примружившись, пустотливими, трохи сп'янілими очима подивився на Андрія:

— А чи знаєш ти, хлопче, що таке робітнича дружба? Не говорив тобі про неї дядько Костя? Слухай. Одне колесо не зрушить паровоз з місця… Коли добре працюєш, бажай того ж самого своєму напарнику. Закінчуючи свій маршрут, пам'ятай, що твоєму зміннику теж далеко треба їхати… Гріючись на сонечку, не затуляй світло другові. Кров з носа, жили порви, а робітничу честь товариша підтримай! Вмирай, а від дружби не відступай! — Олекса зупинився, перевів подих. — Якщо тобі така дружба до душі, — продовжував він, — то приєднуйся до нас з дядьком Костем.

— Приєднуюсь! Будемо дружити втрьох! — Андрій Лисак чокнувся з Олексою.

Часто брехав за своє коротке життя Андрій Лисак, звик кривити душею, але в цю мить він був щирим, тобто, йому здавалося, що він говорить якраз те, що відчуває і думає.

До ресторану увійшов новий відвідувач, молодий високий хлопець. Він був у сірому костюмі, в полотняній сорочці, вишиваній на комірі і грудях кольоровим гуцульським візерунком. З-під світлої кепки вибивалися важкі пасма білявого волосся. Це був Василь Гойда. Він зайшов сюди по дорозі додому, щоб купити сигарет.

Побачивши товариша, Олекса зрадів, підняв над головою руку, щоб привернути його увагу.

— Хто це? — незадоволено спитав Андрій.

— Василь Гойда, хіба не впізнаєш? Знаменитий машиніст Закарпаття. Тепер студент-заочник.