— У нього є машина. Особиста. «Москвич». Кілька днів тому, пізньої ночі, Василь Петрович повертався з прогулянки додому. На степовій безлюдній дорозі, що веде до колгоспу «Червона поляна», він наздогнав пізнього велосипедиста, протаранив його буфером «Москвича», скинув у кювет і зник у темряві. — Криж вийняв бумажник, знайшов там фотографію і поклав на стіл.

Андрій побачив дешеву нефарбовану труну і мертву людину із забинтованою головою, неголену, з тоненькою церковною свічкою в схрещених на грудях руках.

— Це велосипедист, збитий майором. Ясна ситуація?

Андрій заперечливо похитав головою.

— Який недогадливий! Ти підеш до Горгулі додому і скажеш: «Здрастуйте, Василю Петровичу! Я до вас у важливій, делікатній справі». Він здивовано подивиться на тебе і, можливо, спитає: «Що вам потрібно? Я вас не знаю». Ти не бентежся і сміливо приступай до діла. Так, мовляв, і так, шановний Василю Петровичу, мені точно відомо, що ви вбили мого батька.

— Мого батька?

— Так! Помічник начальника станції буде такий переляканий, що повірить твоєму слову. Ти скажеш йому, що твій батько, помираючи, назвав тобі, лише тобі, номер «Москвича». Потім ти помовчиш, покуриш і додаси, що цю скандальну справу можна владнати мирно, якщо… якщо Горгуля не пошкодує п'яти тисяч. Якщо пошкодує, то тобі доведеться повідомити міліцію про вчинений злочин.

Криж багато чого не договорив. Андрій Лисак ще не дозрів для відвертих розмов. Криж вирішив поки що, до певного часу, використовувати його наосліп, не розказуючи того, кому він служить. Пізніше, коли хлопець остаточно заплутається в ділах Крижа, йому можна буде відкрити очі.

Підла пропозиція Крижа не викликала в Андрія Лисака обурення, не образила його. Навпаки. Він мав найтуманніше уявлення про честь і совість, обожнював гроші і ладен був дістати їх яким завгодно способом.

Скільки вже було на світі таких, як Андрій Лисак, скільки їх загинуло на цьому слизькому шляху! І все-таки ось появився ще один, сповнений надій, що йому повезе. Іншим не повезло, а от йому обов'язково повезе.

Криж відпив з склянки пива, витер губи і продовжував:

— Майор Горгуля, відома річ, не одразу відрахує гроші. Для пристойності він погаласує, позітхає, можливо, навіть почне заперечувати: я, мовляв, не давив людей. Тоді ти тихо й мирно скажи йому: «Не давили? Гаразд, ходімо в гараж, подивимось на вашого «Москвича». Після цього він одразу присмирніє. Нікуди йому далі заперечувати: права фара у «Москвича» розбита і крильце зім'яте. Далі все піде як по маслу. Ясно?

— Наполовину ясно, а наполовину ні. — Андрій подивився на фотографію. — Звідки родом цей велосипедист? Де проживав?