— Без роду, без племені. — Криж узяв фотографію і поклав у бокову Андрійову кишеню. — Тебе це не стосується. Твоє основне діло — витрусити з майора п'ять тисяч. Зрозумій, він усе віддасть, тільки б уникнути тюрми, не втратити партійного квитка.

Андрій почухав брову над примруженим оком. — Так, справа дуже делікатна.

— Я ж тебе попереджав: чимало хоробрості потрібно.

— Ще й як!.. А що, коли цей майор схопить мене за горло і скаже: «Сучий ти сину, рідного батька за п'ять тисяч продаєш!»

— Нехай скаже. А ти всміхнись йому у відповідь і ласкаво скажи: «Вас я, громадянине, вас від тюрми рятую, гріх тяжкий на свою душу беру». Ех, Андрійку, та я б на твоєму місці впорався б за півгодини з усією операцією.

— А чому ви, дядьку Любомире, самі не підете до цього майора?

— Не можна мені в такі діла встрявати. Я людина примітна у Яворі, а ти… Він тебе завтра зустріне на вулиці — не впізнає. Ну, підеш чи боїшся? — Криж підвівся. — Що ж, пошукаю сміливішого.

— Згоден. Піду, — рішуче сказав Андрій Лисак.

— Якщо підеш, то йди зараз. Василь Петрович у цей час завжди дома, відпочиває. Іди, а я тебе тут почекаю.

— Одне запитання, дядьку Любомире. Скажіть, як ви розкопали всю цю історію?

— На ловця і звір біжить. Такі історії мене хлібом усе життя годують. Іди, не затримуйся.

Не переодягаючись, у зім'ятому піджаку, в несвіжій сорочці, опухлий від учорашнього пияцтва і нездорового сну, Андрій пішов з візитом до Василя Петровича Горгулі.

Криж був певний, що Андрія Лисака чекає удача. Гроші, які дасть йому помічник начальника станції, будуть тільки початком великої справи, першою зачіпкою. Через деякий час до Горгулі завітає резидент Криж. Він нагадає Василю Петровичу темні сторінки з його біографії, яких ніхто в Яворі не знає. Вступаючи в партію, Горгуля сказав, що його батько був дрібним службовцем. Насправді ж він ще в сороковому році орендував великі виноградники в Словакії, мав лавку в Чехії, спекулював у Румунії і Польщі. Криж також нагадає Горгулі про те, що той одного разу, п'ять років тому, проїжджаючи на мотоциклі по шосе Ужгород — Мукачеве, збив дівчинку-школярку, зламав їй ногу, за що притягався до відповідальності. Нарешті, Криж скаже, що йому відомий і останній злочин Горгулі: де і коли він убив велосипедиста, як і чим відкупився. Майор, звичайно, знову злякається і згодний буде відкупитися новими тисячами. Ні, Криж нічого не візьме. Похитає головою і скаже: «Не потрібні мені ваші гроші, Василю Петровичу. Я вам поверну і ті, які ви дали синові вбитої вами людини. Поверну все до копійки, якщо кожного місяця буду одержувати довідки: скільки військових поїздів і вантажів відправлено в Австрію, скільки вагонів прийнято з Угорщини і скільки пішло туди, якими вантажами обмінявся Явір з Чехословаччиною». Горгуля спочатку упиратиметься, але, припертий до стінки, погодиться служити Крижу.