Горгуля не зупинив свого «Москвича», ганебно втік. Потім він каявся, потім його мучило сумління, він не спав ночами, не знав удень спокою, але все-таки не заявив про свій вчинок ні в міліцію, ні в автоінспекцію. Боявся, що згадають випадок на шосе Ужгород — Мукачеве, коли він покалічив мотоциклом дівчинку. Поступово совість Горгулі заспокоїлася, бо нічний злочин не набув розголосу, залишився нерозкритим, нікому не відомим. Минув день, другий третій, і Василь Петрович Горгуля знову зажив добре, знову з чистим серцем з ранку до ночі віддавався роботі, був зразковим сім'янином, як і раніше, тримав свою заслужену славу одного з кращих працівників станції Явір на високому рівні і не відчував, що над його головою уже занесена гостра сокира невмолимого «Хреста»…

Марта Стефанівна, перервавши роздуми Крижа, зайшла до кімнати, почала допитуватись, куди і навіщо він послав Андрія.

— За щастям пішов твій синок! — засміявся Криж.

Він випровадив хазяйку і, крокуючи з кутка в куток, курив, тривожно прислухаючись до звуків, що долинали з вулиці.

Скрипнула хвіртка. Через секунду хтось легким і навальним кроком, як добрий окрилений вісник, пройшов по дерев'яному ґанку будинку Марти Стефанівни, переможно грюкнув дверима.

Криж, з окулярами на кінчику носа, не дихаючи, з застиглою посмішкою на синіх, зморшкуватих губах, дивився на двері. Вони розчинилися навстіж, і в кімнату влетів Андрій Лисак.

— Все гаразд, — сказав він і поклав на стіл пачку грошей. — Три тисячі. Більше не було. Решту Василь Петрович пообіцяв вручити завтра.

Криж зітхнув і в думці поздоровив себе з черговою великою перемогою. Наповнивши склянки вином, він цокнувся з Андрієм.

— Вип'ємо за Велосипедиста. За Велосипедиста… з великої літери.

— Чому з великої?

— Потерпи, незабаром про все дізнаєшся.

Так «Велосипедистом» охрестили нового кандидата в агенти «Хреста» — Василя Петровича Горгулю.

Глава десята

Глава десята

Дубашевич, відомий у бандерівському підпіллі під кличкою «Учитель», був призначений «Бізоном» першим підручним Джона Файна. Свого часу, служачи в особливій гітлерівській команді, він набив руку на підривній справі: знищував мости, тунелі, вокзали, залізничні депо, водокачки, електростанції, заводські цехи, фабрики, палаци культури, жилі будинки і лікарні. Дубашевича послали до Явора слідом за «Чорногорцем» і теж кружним шляхом.

У Лінці, дунайському порту Верхньої Австрії, «Учигель» був таємно прийнятий на борт самохідної баржі «Альпійська королева», що прямувала в нижню течію ріки за румунською нафтою. Дощовим присмерком, коли «Альпійська королева» проходила повз угорські береги, Дубашевич залишив самохідну баржу. З невеликим дорожнім чемоданчиком у руках, в старенькому акуратному капелюсі, в коричньовій куртці, він пізно ввечері з'явився на будапештському вокзалі. Придбавши квиток, сів у поїзд, який відходив на схід країни, в Дебрецен. Прекрасно володіючи мадьярською мовою, він всю дорогу провів у жвавій розмові з пасажирами, своїми попутниками.