Гірська весна нарешті вступила у свої права і була в розпалі. Від перевалу до перевалу, по схилах зелених гір, по долинах і ущелинах, по всьому гірському Закарпаттю лунали постріли, трубили пастухи в трембіти, стелився густий дим «живої ватри» — вогнищ, запалених старшими пастухами на знак того, що настала довгождана пора красної весни, що воскресли Полонини і готові прийняти дорогих гостей — верховинських пастухів і їх отари.

А на Верховині почався святковий рух, неповторне «веснування», «хід на Полонини». Старики, діти, жінки, дівчата, одягнуті в усе найкраще, що в них було, проводжали пастухів до околиць сіл і далі, в гори. Всі дороги і стежки, які ведуть у гори, забиті гуртами овець, кіз, корів, волів, коней. Мекання, ревіння, іржання. Гавкіт сторожових собак. Маржина[5] охоплена передчуттям вільного життя на зелених просторах. Величавими голосами продовжують перегукуватися трембіти, пастушачі. роги. Лунають постріли, не змовкають бубни, скрипки, сопілки. Парубки і дівчата співають полонинки:

Смолярчук повернув голову до молодого прикордонника, який все ще вдивлявся і вслухався у святкове життя гір.

— Знаєш, як це тут зветься? «Веснування», «хід на Полонини». В добрий час починається твоя прикордонна служба на п'ятій заставі!

Тюльпанов, не відриваючи погляду від Карпат, відповів:

— Все у моєму житті починалося добре.

— Все? — недовірливо перепитав Смолярчук.

— Так, усе. — Тюльпанов почервонів і посміхнувся. — Якби сьогодні навіть не було «веснування», якби не світило сонце, а йшов дощ чи сніг, гримів грім, все одно день був би для мене добрим.

— Чого ж це?

— Таким народився, — пожартував Тюльпанов. — Мати і батько з першого дня мого життя настроїли мене на таку хвилю, щоб я бачив і чув тільки добре.

— Значить, на кордоні тобі робити нічого. У нас тут самим добрим не проживеш. — Смолярчук глянув на: годинник. — Час би і починати!

Недалеко, на південному схилі гори, густо зарослому буковим лісом, почувся різкий, тривалий свист. Смолярчук приклав до очей бінокль.

— Нарешті!.. Пішли, товаришу Тюльпанов. Намагайся не відставати.

Витязь був уже на ногах, стривожено скавучав; натягнувши поводок, поривався вперед.

— Бач, який догадливий! Спокійно. Витязю, спокійно!

Спустившись з вершини гори, прикордонники потрапили в старий ліс, сповнений весняного світла, квітів, співу пташок, бджолиного дзижчання і аромату розігрітої хвої. Витязь, пущений на обшук місцевості, виявив у густому ялиннику старанно замаскований велосипед.

— Ну, що ми тепер повинні робити? — спитав старшина, дивлячись на свого молодого напарника.