Просидівши півгодини над паперами, Шапошников кинув олівець, закрив папку з поточними справами, поклав її у вогнетривку шафу. Не сиділося йому зараз, у таку погоду, в канцелярії. Він вийшов на кам'яний ганок, заклопотано подивився довкола. Вершини гір опо-іниплися хмарами, над високими лощинами, над Тисою і в міжгір'ях збирався туман.

Шапошников зійшов з ґанку і пішов по подвір'ю, оглядаючи своє господарство. Він зупинився біля собачого розплідника. У свіжопобілених вигулах панувало пожвавлення: нагодувавши собак, прикордонники приводили до ладу нашийники і повідки.

Тюльпанов, присівши перед Витязем навпочіпки, витирав йому очі білою ганчіркою.

— Ну, як себе почуває наш собачий прем'єр? — спитав Шапошников, милуючись вівчаркою, її великою головою з гострими стоячими вухами, її широкими, сильними грудьми, вовчими лапами і довгою, старанно вимитою і вичесаною, ніби шовковою, шерстю.

— Добре, товаришу капітан.

— Звикає до вас?

— Так точно, уже звик.

— А Смолярчука забуває?

— Забуває, товаришу капітан, — відповів Тюльпанов і дуже почервонів: йому стало соромно, що сказав неправду.

— Чи бачиш ти, яка в нього коротка пам'ять! — посміхнувся Шапошников, роблячи вигляд, що не помітив ніяковості молодого солдата.

Подвір'ям застави, недалеко від розплідника, пройшов Смолярчук. Витязь, перш ніж побачив його, зачув свого друга, почув його кроки, не схожі ні на чиї інші. З радісним вищанням і гавканням вівчарка перемахнула загорожу, пронеслася по двору і, підбігши до старшини, кинулася йому на груди.

Смолярчук не погладив собаку, не сказав йому жодного ласкавого слова, не подивився на нього привітно.

— На місце! — суворо прикрикнув він на Витязя.

Підібгавши хвоста і опустивши вуха, обережно озираючись, вівчарка повернулася до розплідника.

— А пам'ять у нього все-таки виявилася довгою, — посміхнувся Шапошников.

Майбутній інструктор мовчав, похнюпивши голову. Тепер навіть вуха в нього були червоними.

— Не впадайте у відчай, товаришу Тюльпанов, — промовив капітан. — Звикне Витязь до вас, якщо… якщо зумієте його полюбити, якщо на «відмінно» закінчите школу служби собак.

«Зумію. Закінчу», хотілося відповісти Тюльпанову, але він тільки подивився на начальника застави блискучими очима.

До Шапошникова підбіг сержант, черговий по заставі:

— Товаришу капітан! Із спостережної вишки доповідають: по тиловій дорозі до нас іде гурт жінок.