— Жінок? — Шапошников примружився, дивлячись у той бік, звідки долинала весела дівоча пісня.

— Винуватий, товаришу капітан, — дівчат!..

Через прилеглий до застави яблуневий сад крокувала шеренга співаючих дівчат, одягнутих у святкові плаття.

Недалеко від воріт застави, на галявинці, дівчат зустрічали вільні від служби прикордонники, готові від душі повеселитися і повеселити рідких гостей.

Волошенко оголосив:

— Товариші! Вечір пісні і танцю, присвячений проводам старшини Смолярчука, вважаю…

Він обірвав свою промову на півслові, побачивши Шапошникова, що з'явився у воротах застави. Обличчя капітана було зосередженим, суворим.

Волошенко підморгнув Олені, змовницьки прошепотів:

— Оленко, розкажи нашому начальникові про мету свого прибуття. Та усмішок ласкавих не шкодуй! Іди!

Димлячи цигаркою, Шапошников мовчки дивився на дівчину, яка наближалася до нього. В міру її наближення обличчя його втрачало суворість, очі теплішали.

Підбігши до Шапошникова, Олена приклала руку до скроні, жартома відрапортувала:

— Дозвольте доповісти, товаришу капітан! Прибули проводжати демобілізованого.

— Дуже добре! І більше ні про що ви мені не доповісте? А де метеозведення?

— Вибачаюсь. — Оленка вийняла з рукава плаття аркуш паперу, передала його Шапошникову. — Буде великий туман.

— Це ми вже бачимо простим оком, без вашої далекоглядної науки.

З галявини, де розташувалися дівчата і прикордонники, долинув дружний сміх, викликаний, очевидно, якою-небудь витівкою або розповіддю Волошенка. Олена я заздрістю озирнулася на подруг.

Шапошников подивився на годинник, потім на гори, вже щільно, до самого підніжжя, закриті димчасто-чорними густими хмарами.

— Олено Іванівно, я повинен засмутити вас і ваших подруг: проводи Смолярчука сьогодні не відбудуться. Обстановка, як бачите, несприятлива.

Туман виповзав з міжгір'їв високою хвилею, насувався на сади і виноградники, наближався до долини, місцями закривав Тису.

Олена повернулася на садову галявину до подруг.