Кемп прийняв Штірліца рівно о десятій, Штірліц не встиг навіть поголитися, приїхав до ІТТ прямо з вокзалу; Кемп поцікавився, як почуває себе доктор Брунн на новій квартирі, змовницьки підморгнув, спитавши, чи не занадто бурхливими були дні відпочинку, дуже помітні синці під очима, почастував склянкою холодного оранжаду й запросив піднятися в довідково-архівний відділ корпорації.

Там три кімнати з'єднувалися між собою білими зі срібними розводами старовинними дверима, Кемп кивнув на стіл біля вікна й сказав:

— Це ваше місце.

— Чудово, — відповів Штірліц. — Тільки я не вмію працювати на малих просторах.

— Як це? — не зрозумів Кемп.

Штірліц підійшов до другого стола, легко підсунув його до свого, вийшло щось подібне до російської літери «г», і, обернувшись до Кемпа, сказав:

— Так можна?

— Цілком.

— Ну й гаразд. Що робити?

— Працювати. — Кемп усміхнувся своєю звичкою, широкою й приязною усмішкою. — Показувати клас. Он там, — він кивнув на двері, — сидить наш цербер, сеньйор Анхел. Ходімо, я вас познайомлю.

Вони ввійшли до другої кімнати; вона була ще більша за першу, геть уся заставлена шафами з довідниками, підшивками газет, фінансовими звітами корпорацій, іспанських міністерств та добіркою журналів. У кутку, за маленьким столиком горіхового дерева, дуже ажурним, на тоненькому, з жереб'ячими ніжками стільці сидів тендітний, схожий на дівчину чоловік років п'ятдесяти, у фіолетовому оксамитовому піджаці, замість галстука дивне жабо дуже тонкого шовку, штани кремові, шкарпетки білі, а черевики з позолоченими пряжками.

Він легко підвівся назустріч Штірліцу, здалося, що він злітає, такий був худий, потиснув руку екзальтовано, запропонував каву й сигару, поплескав Кемпа по плечу так, як заведено в Іспанії, й сказав чудовою німецькою:

— Любий Брунн, я щасливий, що ви працюватимете разом зі мною. Буде з ким відвести душу. Я чахну в цьому скляному бункері. Щоб ми могли спокійно пити каву, я спочатку познайомлю вас з правилами роботи в цьому закладі. Власне, особливих правил немає, ви заявляєте, який матеріал узяли, тему, над якою працюєте, декларуєте, за чиїм завданням проводите аналіз, і вказуєте час, який вам відпущено на дослідження тієї чи тієї ситуації. Я фіксую це в моєму щоденнику, і ми починаємо пити каву. Все ясно?

— Надзвичайно, — відповів Штірліц.

— Ну й прекрасно. Так, ще одна формальність. Вам доведеться розписатися в зобов'язанні не виносити документів з відділу. Зрозумійте мене правильпо: в Іспанії заборонено поширювати літературу, в якій піддається критиці внутрішня політика каудільйо, а наші хазяї вельми нестримані в друкованому слові, тому, як вам відомо, далеко не всі видання, що виходять у Штатах, продаються тут, на пенінсулі[48]. Сподіваюсь, ви зрозумієте мене правильно, я громадянин цієї країни і змушений робити все, щоб перешкодити ускладненням у стосунках між корпорацією й Пуерта-дель-Соль.