— Я заглядатиму до вас, — сказав Снайдерс— Я тобі підіграю.

— Як?

— Я знаю як, повір.

— Добре, тільки не бовкни моє ім'я, зрозумів?

— Зрозумів.

Роумен повернувся до кімнати, щільно причинив двері і лише після цього подивився на Гаузнера і подумав, що він зробив помилку, перервавши розмову, бо німець мав ту паузу на роздуми, яка була йому, мабуть, конче потрібна… — Отже, — сказав Роумен, — я слухаю вас…

— Я продумав ваше запитання… Пробачте, я не маю честі знати, хто ви і як вас звуть?

— Мене звуть Чарлз Ріхард Спарк, я полковник американської розвідки… Отже…

— Все-таки на це ваше розгорнуте запитання, містере Спарк, я хотів би відповісти в присутності Верена…

— Вас треба розуміти так, що саме він санкціонував цю комбінацію?

— Я сказав те, що вважав за можливе сказати, містере Спарк… До речі, серед ваших родичів немає містера Грегорі Спарка?

— Кого? — спитав Роумен, відчуваючи, як у грудях, зразу захололо. — Якого Грегорі?

— Він працював у Португалії під іншим прізвищем. Ним цікавився абвер, тому я й спитав вас про нього.

— Серед моїх родичів немає ніяких «Грегорі», — відповів Роумен. — Я попрошу вас докладно розповісти про Крістіансен. Ви маєте право це зробити, ніяк не порушуючи норми офіцерського кодексу…

— Так, мабуть, — погодився Гаузнер. — Все, що стосується часів війни, ви маєте право знати досконально…

— А до нинішніх часів? Я не маю права знати цього?

— Ви мене неправильно зрозуміли, містере Спарк. Ви зобов'язані знати все і про сьогоднішній день, але я згоден допомагати вам у цій справі лише в присутності генерала.

— Ясно, — кивнув Роумен. — Я слухаю.

— Фрейлейп Крістіна Крістіансен насправді Крістіиа Ернансен. Її залучили до співробітництва в сорок третьому, після арешту батька, професора Еріка Ернансена, й матері, вельмишановної фру Гретти… Її залучив Гаазе, потім її роботою керував я… Вона хороша людина, містере Спарк. Мені було її дуже шкода. Я робив усе, що міг, щоб допомогти їй визволити батька з гестапо…

— До кого саме ви її підводили?