Тепло поговоривши з нами, Гітту без вагань відводить для нас одну кімнату. Але як бути з поросям Кюїк-Кюїка? Однак індокитаєць запевняє, що воно проситиметься надвір і не загидить будиночка.

— Гаразд, побачимо, а поки що хай воно буде з тобою.

Із старих солдатських коців ми постелили тимчасову постіль на долівці.

Усі ми шестеро сидимо навпроти відчинених дверей і куримо сигарети, а я розповідаю Гітту про свої пригоди за дев’ять років. Його двоє друзів уважно слухають і знову переживають разом зі мною ці пригоди, бо вони все це теж спізнали на власній шкурі. Двоє з них були-знайомі з Сільвеном і щиросердно оплакують його жахливу смерть. По вулиці ходять сюди-туди люди всіх рас. Чає від часу дехто з них заходить до будиночка й купує черевики або віник: Гітту та його друзі, щоб заробити собі на життя, роблять і віники. Я дізнаюсь від цих людей, що до Джорджтауна втекло десятків три каторжан та засланців. Вони» зустрічаються вечорами в одному барі у центрі міста, де п’ють ром і пивсь. Всі заробляють собі на прожиток, каже Жюло, і більшість із них поводяться добре.

Коли ми сидимо в затінку перед будиночком, повз нас проходить індокитаєць. Кюїк-Кюїк гукає його. Не сказавши нам ні слова, він біжить за земляком, а слідом, за ним» кидається й однорукий. Мабуть, вони далеко не підуть, адже за ними поплелося й порося. Через дві години Кюїк-Кюїк повертається з візком, у який запряжений віслюк. Кюїк-Кюїк щось каже по-своєму віслюкові й гордо зупиняється перед будиночком. На візку-троє складаних залізних ліжок, три матраци, три валізи й три подушки. У валізі, яку Кюїк-Кюїк дає мені, повно сорочок, кальсон, майок, краваток і дві пари черевиків.

— Де ти це взяв, Кюїк-Кюїк?

— Земляки дали… Завтра провідаємо їх. Підеш із нами?

— Звичайно.

Ми гадали, що Кюїк-Кюїк відведе віслюка з візком назад господарям. Але ж ні, він розпрягає віслюка й прив’язує на: подвір’ї.

— Віслюка мені подарували. З ним, сказали мені, я легко зароблю собі на хліб. Завтра вранці сюди прийде один мій земляк і покаже, що треба робити.

— Ці індокитайці швидко прилаштовуються!

Гітту зсаджується, щоб візок і віслюк поки що стояли в нього на подвір’ї. Наш перший день на волі минає добре. Ввечері ми сідаємо довкола робочого столу і їмо смачний овочевий суп, що його зварив Жюло, та не менш смачну страву із спагетті.

— Кожен по черзі митиме посуд і прибиратиме в будиночку, — каже Гітту.

Спільний обід — це символ першої невеличкої громади, сповненої щирості. Відчуття, що тобі допомагають у твоїх перших кроках вільного життя, справді окрилює тебе.