11

11

Майкл нервував. Вперше за довгі місяці ув’язнення у душі зажевріла надія, що зможе виплутатись, якщо, звичайно, передбачення Мааса стануть фактом. Майкл навіть затримував дихання, бо боявся, що воно безпідставно роздмухує іскру, зникнення якої він, мабуть, не витримає. Зрісся з своїм приреченням і цей стрес завдасть муки, страшнішої за смерть, до якої готувався впродовж кожного дня, проведеного за гратами.

Зал завмер, коли судмедексперт зачитав висновки про ідентичність жовтих пігулок, знайдених у кімнаті Ероута, з тими, що вилучили з ящика № 23 лабораторії лікаря Хенрика Мааса. Усі чекали імені того, кому належали знайдені ліки.

У скроні шалено билася кров, Майкл відчував кожен її рух, і несила боронитися від припливу збудження, за яким уже дмухнуло свіжим повітрям від незамкнених дверей.

— Ці ліки постійно повинен був носити при собі хворий на нефропатію житель острова Ентанго Семуторангдан Фалі, — в цілковитій тиші спокійно проказав Хенрик Маас.

— Чи є запитання до Хенрика Мааса? — крізь рясні вигуки цікавих намагався продовжити судове засідання головуючий.

Адвокат обвинувачення засипав Мааса нічого не значущими запитаннями. Маас пояснював про наявність відповідних записів епікризу хвороби Фалі. Нурен сиділа наелектризована і коли, нарешті, суддя дозволив викликати свідків, схопилася з місця, але опанувала себе і навіть голосно та досить впевнено проказала:

— Прошу викликати батька вбитого Теодора Ероута, котрий лише вчора увечері прилетів з Амстердама до Танджунау.

Джо Ероут зайшов до зали високого суду втомленим од своєї невидимої ноші. Приволік тягар на плечах, од чого виглядав зіщуленим, немічним дідуганом. Насуплені брови ховали погляд миготливих, неспокійних очей. Він одразу кольнув гострими зіницями того, хто сидів на лаві підсудних. Сподівався, що отой австралієць американського походження, біля якого на мить зупинився із вбивчим поглядом, відведе очі. Однак нічого, крім відвертого здивування, не розгледів старий Ероут. Чого б це — у свою чергу здивувався Джо, але відразу схаменувся. Його ж син був схожим на батька як дві краплини води. Усі дивувалися цій подобі. Іще, старий міг заприсягтися (звідки взялася така думка, не знає), що Майкл Харріс не вбивав його сина. Бо хіба вбивця може так спокійно дивитися, нічого не ховаючи в очах?

Е, старого Джо не проведеш. Він бачив на своєму віку вдосталь, щоб збагнути, що й до чого. Тут нескладно, — Харріса хтось підставив і зіпхнув усю провину на нього. Ероут навіть хмикнув: нескладна психологічна комбінація, якщо врахувати, що українки домагався катарський туз. Про нього не раз розповідав по телефону Тед. І якщо зараз Ероут своїми свідченнями допоможе хлопцеві виплутатися, то матиме Харріса зобов’язаним до кінця його днів. Та й про маленьку послугу можна буде вести мову…