Марта зітхнула:

— Поки не зіткнулася з гостинністю твого господаря, працювала на телебаченні репортером.

Ошелешено викарячив очі і Самур. Він навіть слухавку відняв від розпашілого вуха і німо втупився в Ель Даві.

— Самуре, де ти зник? — неслося доокруж. — Поговори хоч ти зі мною. Мануса подалася у своїх справах. А ця Джан, котру приставив до мене твій милостивий господар, стоїть зараз у кутку і викручує на мені дірку своїми риб’ячими очима. Слухай, а давай просто зараз приходь до мене і ми розберемося з кухлем. Гаразд?

Самур благально глянув на Даві, але той заперечливо похитав головою.

— Ні, — якось жалібно проказав у слухавку Самур. — Служба. Мушу йти.

— Шкода, але я тебе розумію. З Даві жарти погані. Тож до завтра!

— Вона поклала слухавку, — наче виправдовуючись і водночас шкодуючи вимовив Самур. Навколо усе стало безбарвним, без жодного відтінку.

— Йди! — наказав Даві. — Займайся справами.

Сам знову сів у крісло і поклав руки на стіл. Навіть провів по ньому долонями, під якими на інкрустованій квітами блискучій поверхні повинно б з’явитися п’янке тіло українки. Застогнав…

… по кабінету все ще неслись короткі телефонні гудки…

Згадалася надзвичайно сексуальна білявка — американська тележурналістка, з котрою якось переспав, подарувавши їй те, що вона потім сама вибрала у ювеліра. Востаннє її зустрів, коли розглядалися нафтові поставки в Україну. Але ж вона (навіть не пам’ятав, як звати американку) була легко доступна, бо в ній, бачив, жило одне — гонитва за добреоплачуваною роботою.

Марта — зовсім інша. Вона не відкривала перед ним свою душу, просто-напросто не впускала туди Даві. Як це ранило його! Чому? Чому? Чому? Він перлину до перлини, зміг перерахувати ті хвилини, коли вона ледь-ледь припіднімала завісу своєї душі і тоді Даві пірнав у щілину, готовий тонути од щастя, бо у поєднанні з фізичною близькістю давала те, до чого прагнув він. У Катарі говорили: «Людина ніжніша квітки і міцніша каменю». Це і про Марту. Але вона зміниться, камінь перетвориться у пісок, у це Даві вірить, — як тільки народиться ЙОГО ДИТИНА. Тоді Марта стане ніжнішою квітки…

Лімузин уже стояв біля парадного під’їзду.

Марта ретельно приготувалася до поїздки на концерт Паваротті. Вибрала щонайкращу сукню. Темнобрунатна парча відливала золотими вогниками і спадала донизу легкими щедрими складками. Браслет із знаком лева — єдина прикраса аж ніяк не збіднював загального враження. Навпаки, у виграші залишалися відкриті оксамитові плечі, тонкі руки та довга шия.

Чекала цього, як визволення, як ковтка чистого повітря, як зустрічі з Майклом. Якщо краса рятує світ, то спів Паваротті додасть сили їй триматися…