Сем пішов далі — купив і поставив під навісом справжній механічний прес. Через валки пропускав затверділий латекс, з якого формувалися темні листи. Їх зв’язували у паки, готові до відправки на Суматру.

Сем так занурився у своє господарство, що відмовлявся їхати на ніч додому, залишався спати під навісом. Він не боявся джунглів — з ним були найвірніші чотириногі друзі.

Іще одну догму Сем засвоїв на власній шкурі — ніколи собаки його не зрадять, на відміну від підступних людей, на яких затаїв глибоку образу. Не хотів бачити нікого, ні з ким спілкуватися. Став навіть подумувати про те, що коли одружиться, обов’язково закладе свій, Семуторангдана Фалі, тотем, матиме свого покровителя — вірного пса.

Кейс з грошима закопав біля стовпа, що підпирав навіс, і навіть поклав на те місце камінь. Любив сидіти на ньому, недолугими звилинами обсмоктував сутність свого життя і раз за разом збивався, коли перераховував паки з латексом. А їх ставало більше й більше. Сем уже готував відправлення першої партії латексу на Суматру власним катером. Не доведеться перейматися збутом цінної сировини — спекулянти самі бігали і випрошували товар, набавляючи ціну.

Чи думав коли про те, що вбив Ероута? Ні. Принаймні, це не мучило його жахливими сновидіннями тут, на власній плантації. Ставлення до смерті у Сема, як і у решти мусульман Індонезії, спокійне. Велике життя Аллах дає людям для того, щоб у них вистачило часу усвідомити і збагнути свої гріхи. І трагедії у смерті тут не бачать. Їй ідуть назустріч.

Коли загинув Тіт і це підтвердилося по знайдених уламках від його катера, в селищі влаштували поминки-сламетан. Ні сліз, ні ридань. Недопустимо. Піддатися горю і слабості, оголити печаль серця — значить визнати себе безпомічним і слабким. Це тут осуджується.

Сем чекав тисячного дня після смерті Ероута. Це той рубіж, який повністю віддаляє перетвореного на прах мертвого від живого. І якщо досі до нього жодного разу не з’явився лелембут — злий дух, котрий входить в тіло і накликає хвороби або божевілля, значить Сем переміг дух Ероута.

Тут, серед тропічного лісу, Сем почувався вільним господарем, відмежованим від решти підступного світу гавканням собачої зграї. Тут нікому не треба кланятися і виконувати чиїсь накази. Дух Сема — вільний, і навіть лелембут, що вселявся у вбивць, караючи їх, оминув його. Іноді Сем шкірився від такої насолоди: стіна колючої гевеї стала непрохідною для лелембута.

Однак довго на камені не сиділося. В голові здебільшого робилося порожньо і навіть гулко дзеленьчало, як в дірявому, розсохлому коліні бамбука. І тоді Сем хапав важкий тесак-паранг і рушав на плантацію вирубувати підлісок, що заважав гевеї розпускати свої колючки. Може, це і був вияв його сумління?..