— До ваших послуг.

І тоді у клерка від подиву відвисла щелепа. Він добре знав гордого і мовчазного Калі, але тепер не міг допетрати, чого той кремінь б’є поклони перед чужоземкою.

— Проведіть нас до сейфа у вигляді лева. Ось ключ, — і молода жінка поквапливо зняла з руки браслет, від чого він розпростався і став схожим на зазублене лезо ножа.

Калі знову шанобливо схилився перед волею власниці браслета.

— Прошу за мною, — протягнув речитативом піднесено й велично, ніби оголошував початок концерту духовної музики.

Цієї священної хвилини він чекав майже п’ятдесят років. Чекав він, як хоронитель багатств марта тоба-батаків, чекали й усі члени великого роду Гінсутіон.

Під твою милість прибігаємо, Богородице Діво, молитвами нашими в скорботах не погорди, але від біди ізбав нас, єдина чиста і благословенна…

Калі увімкнув світло, виконавши усі формальності при вході до підземної зали. Потім зробив широкий жест рукою у напрямку до сейфа.

— Ось він. Вас залишити тут?

— Ні! — майже прокричала молода жінка. — Не йдіть. Нам, очевидно, буде потрібна ваша допомога.

На ці слова Калі лиш поштиво вклонився. Поведінка незнайомців видавалася дещо дивною і такою несхожою з хижими намірами попереднього відвідувача. Браслет на руці давав їй право верховодити і наказувати, а у Калі склалося враження, що жінка не горить бажанням зазирнути до сейфа у вигляді лева.

Майкл захоплено присвиснув:

— Справжній красень!

Він з цікавості обмацав гладкий левовий тельбух, в якому містилася скарбонка, і поплескав по холодній металевій поверхні.

— Ну, скажу я вам, зроблено справді бездоганно. — І заходився читати текст вміщеного в рамці документа.

— Диви, Марто, що написано. «Відчинить той, хто прийде з левом у руці».

Білявка підступила ближче.

— А ось цей запис хто б нам допоміг перекласти? — звернулася до Калі. — Там на початку значно більше написано.

— Так, високоповажна пані має рацію, — знову поштиво вклонився Калі.

— 1 ви знаєте, про що там йдеться?