— Ми зараз же, зараз поїдемо до того марга! Я знаю, де вони живуть. Оце радість для них буде!

Бойд продовжував агонізувати. Збудження уже бубнявіло злоякісною пухлиною, яка от-от мала привести до фатального кінця.

… Алістер знав, куди веде машину. Його розбовтане авто, присадкувате, схоже на стару брунатну жабу, повзло звилистою дорогою у гори.

— Там, біля озера живе марга Гінсутіон! — майже істерично вигукував Бойд за кожним поворотом петлястої дороги, додаючи газу. — Тільки небагато їх лишилося, небагато…

Відкритий лімузин зійшов з траси і тепер, неповороткий і громіздкий на грунтовій дорогі, ледве пер догори.

Шум мотора, здавалося, наростав. Однак коли проминули перелісок з молодих пальм, зрозуміли, що то до гулу автомашини додалося могутнє ревіння водоспаду. Вони потрапили у верхів’я річки Румабана, що тяглася на захід від озера Тоба просто до Індійського океану. Тут на шляху могутньої водної артерії стали скелі, крізь які течія проклала собі русло і вдоволено летіла височезним водоспадом у заспокійливу долину.

Нарешті Бойд зупинив машину на мальовничій галявині.

— Як тут гарно! — проказала над Майкловим вухом Марта і цмокнула його у щоку. Настрою у неї додалося. Ще б пак, адже зараз вони зустрінуть тоба-батаків!

Через галявину із свистом пролетіли стрижі з хвостами-голками, барвистими віялами ширяли величезні метелики, неподалік на дереві вистукував яскраво-червоний дятел з жовтою голівкою, в молодому папоротті копошилися бурі лісові курочки, зграями з куща на кущ перелітали маленькі папуги.

— Так, пані, маєте рацію, це й справді казковий куточок, — виліз з машини Бойд. — Он там, на другому березі річки, по той бік водоспаду і живуть батаки. Погляньте, звідси видно їхнє селище як на долоні. Я завжди, як їду до тоба-батаків, зупиняюся тут.

Бойд хвацько попрямував до краю урвища. Повернувся і знову вказав рукою туди, де живуть тоба.

— Відразу за мостом першими ідуть халупки марга Гінсутіон. Дивіться! Тільки обережно! — остерігав молодих людей, що поспішили до нього.

Він навіть підхопив молодого чоловіка під лікоть. Майкл приставив вільну руку козирком.

Крізь шквал веселкових бризок важко було розгледіти бодай щось на другому боці. Далеко внизу кипіла піна води, із скаженою силою пущена донизу. Навіть до ніг докочувався холодок од її стрімкого падіння.

— Дивіться туди, — все ще гречно підтримуючи Майкла під лікоть, радив Бойд.

На якусь секунду скосив очі. Марта стояла осторонь, за кілька кроків від них, склавши дашком долоні, і теж дивилася…

Цього виявилося досить для Бойда. Злоякісна пухлина прорвала і він із усією силою обома руками пхнув Майкла.