Того ж дня ввечері, коли Маргарет сиділа у своїй маленькій вітальні, що примикала до загальної зали, двері відчинилися, і, звівши очі від вишивання, Маргарет побачила д’Агвілара, який стояв перед нею.

— Сеньйоре, — з подивом вигукнула вона, — як ви сюди потрапили?

— Сеньйоро, — уклонившись, відповів д’Агвілар і зачинив за собою двері, мене принесли сюди мої ноги. Коли б я міг, думаю, що ніколи не залишав би вас.

— Не кажіть мені компліментів, сеньйоре, прошу вас, — похмуро сказала Маргарет. — Я не можу приймати вас сама, пізно вночі, коли батька немає вдома.

Маргарет підвелася і спробувала пройти повз нього до дверей. Проте д’Агвілар не зрушив з місця, і їй довелося зупинитися.

— Я знав, що його немає, шанобливо зауважив д’Агвілар, — і саме тому я насмілився звернутися до вас з надзвичайно важливого питання. Я благаю вас приділити мені декілька хвилин.

У Маргарет промайнула думка, що він приніс новини про Пітера, — напевно, погані.

— Сідайте й говоріть, — відповіла вона, сідаючи в крісло.

— Сеньйоро, — почав д’Агвілар, — мої справи в цій країні завершені, й через кілька днів я повертаюсь до Іспанії… Він зупинився, немовби вичікуючи.

— Я впевнена, що ваша мандрівка буде приємна, — зауважила Маргарет, не знаючи, що сказати.

— Я теж сподіваюся на це, сеньйоро, бо я прийшов сюди просити вас здійснити її зі мною. Вислухайте мене, перш ніж відмовляти мені. Сьогодні я бачив вашого батька і просив у нього вашої руки. Він не дав мені ніякої відповіді, не сказав ні “так”, ні “ні”. Він заявив, що ви самі вирішите свою долю і що я повинен почути рішення з ваших уст.

— Мій батько сказав так? — перервала його здивована Маргарет, але потім їй спало на думку, що Кастелл, очевидно, мав якусь причину для такої відповіді, й вона швидко додала: — Ну що ж, моя відповідь буде проста й коротка. Я вдячна вам, сеньйоре, але я залишаюся в Англії.

— Задля вас я ладний залишитися тут, хоча, правду кажучи, вважаю цю країну холодною і варварською.

— Якщо ви залишитеся тут, сеньйоре д’Агвілар, то в Іспанію поїду я. Прошу вас, пропустіть мене!

— Тільки після того, як ви вислухаєте все. Я впевнений, тоді ви будете милостивіші. Зрозумійте, я посідаю дуже високе становище в себе на батьківщині. Це тут я Вважаю за краще жити інкогніто, під скромним ім’ям сеньйора д’Агвілара. Я маркіз Морелла, племінник короля Фердинанда. Я багатий і знатний. Якщо ви не вірите мені, я можу вам довести.

— У мене немає підстав не вірити вам, — холодно відповіла Маргарет. — Усе це, можливо, й правда, але який це має стосунок до мене?