— А тепер, — прошепотів Пітер по-англійськи Кастеллу, — я гадаю, нам найкраще лягти спати. Ми багато про що довідалися від цього шпика в рясі — по-моєму, він такий — і майже нічого не розповіли.

Вони нишком пробралися до своєї кімнати, випили настій, залишений цирульником, помолилися кожен по-своєму, замкнули двері й лягли відпочивати, наскільки рани та важкі роздуми могли їм дозволити.

Розділ XIII ПРИГОДА НА ЗАЇЖДЖОМУ ДВОРІ

Розділ XIII

ПРИГОДА НА ЗАЇЖДЖОМУ ДВОРІ

Пітер спав погано, рана, незважаючи на перев’язку, зроблену цирульником, дуже боліла. Крім того, його непокоїла думка, що Маргарет упевнена в їхній загибелі й тому страждає. Як тільки Пітер засинав, він бачив її заплакану, чув її ридання.

ТІльки-но перші промені пробилися крізь високі грати вікон, Пітер схопився і розбудив Кастелла: вони обидва не могли вдягнутися без допомоги один одного. Почувши на подвір’ї голоси людей і метушню, вони вирішили, що це з’явився цирульник зі своїми мулами, відімкнули двері й, зустрівши в коридорі служницю, яка солодко позіхала, попросили її випустити їх із будинку.

Це справді був цирульник і з ним одноокий хлопець верхи на поні. Цирульник пояснив, що цей хлопець буде їхнім провідником до Гранади. Пітер і Кастелл повернулися разом з цирульником у дім, він оглянув їхні рани, похитав головою, побачивши Пітерові рани, й зауважив, що йому не треба було б так рано вирушати в дорогу. Потім знову почався торг за мулів, упряж, сідельні сумки, куди було складено речі, за оплату провідникові й так далі, бо Пітер та Кастелл боялися виказати, що в них є гроші.

Врешті-решт усе було налаштовано, й, оскільки їх господар, отець Енріке, досі не з’явився, вони вирішили виїжджати, не попрощавшись з ним, а просто залишити йому гроші на знак вдячності за його гостину та як подарунок для його церкви. Але в той момент, коли вони передавали гроші служниці, з’явився священик. Він був неголений і тримався рукою за голову. Сказав, що служив ранню месу в церкві, це була суща брехня, і запитав, чи справді вони збираються виїжджати.

Вони підтвердили це і вручили йому свій подарунок, якого він прийняв не замислюючись, хоча схоже було, що щедрість гостей спонукала його з ще більшою наполегливістю умовляти їх залишитись. Вони, мовляв, не витримають важкого шляху, дороги досить небезпечні, вони можуть потрапити в полон до маврів і опинитися в підземеллі разом з іншими в’язнями-християнами, бо ніхто не сміє проникнути до Гранади без дозволу, й так далі. Та постояльці були непохитні.

Вони помітили, що священик, почувши це, збентежився і врешті-решт заявив, що через них на нього гніватиметься маркіз Морелла. Як і чому, він не став пояснювати, але Пітер вирішив, що він боїться, як би вони не розповіли маркізові про те, що його капелан брав участь у пограбуванні судна, яке маркіз вважав затонулим, і заволодів його коштовностями. Нарешті вони зрозуміли, що отець Енріке ладен на будь-який виверт, лише б затримати їх, відштовхнули його, видерлись на мулів і разом з провідником вирушили в дорогу.