Перевдягнувшись у все іспанське і сховавши гроші в два пояси, які придбали теж у цирульника, вони вийшли до столу. Вечеря була з іспанських страв, що звалися “олла подріда” (щось на зразок жирного м’яса), хліба, сиру та фруктів. На столі було також куплене за їх рахунок вино, дуже гарне і міцне. Щоправда, Пітер і Кастелл майже не пили, бо боялися гарячки через свої рани, але вони щедро пригощали отця Енріке. Закінчилося тим, що наприкінці вечері він забув про свої хитрощі й почав просто патякати. Помітивши, що священик у веселому настрої, Кастелл почав розпитувати його про маркіза Морелла, чому той має дім у Гранаді, столиці мавританської держави.

— Бо він напівмавр, — відповів священик. — Його батько, кажуть, був принцом Віана, а мати — мавританкою, в її венах текла королівська кров. Од неї він і успадкував свої багатства, землі й палац у Гранаді. Він любить там жити. Хоча він і гарний християнин, але в нього смаки єретика: як і маври, він запровадив у себе сераль прекрасних жінок. Я знаю це, бо в Гранаді немає священиків і мені доводиться виконувати роль його капелана. Крім того, він живе в Гранаді ще з іншої причини: адже він наполовину мавр і є представником Фердинанда та Ізабелли при дворі султана Гранади Боабділа. Ви, чужоземці, мусите знати, коли ще не знаєте, що їх величності давно вже ведуть війну з маврами і мріють захопити решту їхньої держави так само, як вони вже захопили Малагу, а її жителів обернути в християн і кров’ю та вогнем очистити її від клятої єресі.

— Так, — озвався Кастелл, — ми чули про це в Англії. Адже я купець і торгую з Гранадою. Я їду туди в справах.

— А в яких справах їде туди сеньйора, та, про яку ви кажете, що вона ваша дочка? І про яку то історію розповідали матроси, немовби про бій між “Сан-Антоніо” та англійським кораблем, якого ми бачили вчора біля узбережжя? І яким це чином вітер пронизав стрілою вашу руку, друже мій купець? І чому так сталося, що вас обох залишили на кораблі, тоді як маркіз і всі його люди врятувалися?

— Ви ставите багато запитань, святий отче. Пітере, налий склянку преподобному отцю. Він нічого не п’є. Можна подумати, що тут завжди піст. Ваше здоров’я! О, то гарно! Налий, Пітере, і подай мені флягу. Ось тепер я відповім на всі ваші запитання і розповім про корабельну аварію.

Тут Кастелл почав безконечну історію про вітри, вітрила, скелі, збиті щогли, про англійський корабель, який намагався допомогти іспанській каравелі, і так тривало доти, поки священик, чию склянку Пітер наповнював щоразу, коли той одвертався, не звалився, не заснув.