Затим Маргарет, щоб не обнімати його на очах усіх, присіла перед ним у такому низькому поклоні, що її коліно майже торкнулося землі, він же низько схилився перед нею. Дивне й величне розлучення — так, у всякому разі, подумали всі присутні. Взявши Бетті за руку, Маргарет залишила Пітера.

Минуло дві години. Пласа де Торос, де мав відбуватися поєдинок, — бо на великому майдані, де, як правило, влаштовувались турніри, готували завтрашнє аутодафе, — була запруджена людом. Це був величезний амфітеатр, — можливо, побудований ще римлянами, — де влаштовувались усілякі ігри, в тому числі й бої бугаїв. Дванадцять тисяч глядачів могли розміститись на лавках, що ярусами піднімались довкола величезної арени, і навряд чи цього дня там можна буде знайти бодай одне вільне місце. Арена, досить простора, щоб коні, взявши розбіг з будь-якого її кінця, могли набрати повної швидкості, була посипана білим піском, так само як це, напевно, робилося в ті часи, коли на ній бились гладіатори. Над головним входом, якраз навпроти центру арени, сиділи король і королева зі своїм оточенням, а між ними, але трохи позаду, випростана й мовчазна, як статуя, — Маргарет. її обличчя було прикрите шлюбною вуаллю. Навпроти них, з іншого боку арени, в альтанці, оточена почтом, сиділа Бетті, сяючи золотом і коштовностями, оскільки вона була дамою, за чиє добре ім’я, в усякому разі формально, відбувався цей поєдинок. Вона теж сиділа абсолютно нерухомо, привертаючи до себе погляди присутніх. В очікуванні поєдинку всі розмови точилися довкола неї, це створювало рокіт, схожий на рокіт хвиль, які б’ються вночі об берег.

Загриміли труби, потім запала тиша. За герольдами в золотому одязі через головний вхід на арену виїхав маркіз Морелла в супроводі почту. Під ним був чудовий чорний кінь, і сам він був одягнутий у чорні обладунки, над шоломом майорів чорний плюмаж із страусового пір’я. На його червоному щиті було зображено орла з короною, що свідчив про його звання, а під ним гордий девіз: “Те, що я беру, я знищую”. Маркіз зупинив свого коня в центрі арени, підняв його на диби і змусив зробити коло на задніх ногах. Він відсалютував королівській парі довгим списом зі сталевим наконечником. Натовп вітав його вигуками. Після цього Морелла зі своїми людьми від’їхали до північного боку арени.

Знову пролунали труби, і з’явився герольд, а за ним верхи на білому коні, вдягнутий у білі обладунки, що сяяли на сонці, з білим плюмажем на шоломі, виїхав високий і суворий сер Пітер Брум. На його щиті був зображений золотий, спрямований донизу сокіл і девіз: “За любов і честь”. Він також виїхав на середину арени і цілком спокійно зробив коло, немовби їхав шляхом, при цьому він також підняв свого списа на знак вітання. Цього разу натовп мовчав — лицар був іноземець. Проте солдати, які перебували в натовпі, казали один одному, що вигляд у нього хвацький і перемогти його буде нелегко.