Знову заспівали труби, і знову супротивники помчали один одному назустріч і зустрілись у центрі арени. Які минулого разу, списи вдарили в щити, але зіткнення було таке сильне, що спис Пітера розлетівся на цурки, а спис Морелла, сковзнувши по щиту супротивника, застряв у його забралі. Пітер гойднувся в сідлі й почав падати назад. Коли здавалось, що ось-ось він має впасти з коня, зав’язки його шолома луснули. Шолом зірвало з його голови, і Морелла проскакав мимо з шоломом на кінці списа.

— Сокіл падає! — закричали глядачі. — Зараз він упаде з коня!

Але Пітер не впав. Він відкинув побитого списа, і, схопившись за попруги сідла, підтягнувся назад у сідло. Морелла намагався зупинити коня, щоб повернути назад і напасти на англійця раніше, ніж він оговтається, але його кінь стрімко мчав, зупинити його було неможливо, поки він не побачить перед очима стіну. Нарешті супротивники повернулись один до одного. Але в Пітера не було ні списа, ні шолома, шолом стирчав на кінці списа Морелла, від якого він марно намагався звільнитись.

— Виймай меча! — гукали Пітеру.

Це були голоси Сміта і його матросів. Пітер опустив руку, щоб узятися за меч. Але він не зробив цього, а, залишивши меча в піхвах, пришпорив коня і вихором понісся на Морелла.

— Сокола зараз проколють! — закричали довкола. — Орел перемагає! Орел перемагає!

Справді, здавалось, що цим усе скінчиться. Спис Морелла був спрямований на незахищене обличчя Пітера, але, коли спис був зовсім близько, Пітер кинув поводи і своїм щитом ударив по білому плюмажу, що майорів на кінці списа Морелла, тому самому, який щойно зірвав з голови Пітера. Він розрахував правильно: біле пір’я гойднулось не дуже високо, але досить для того, щоб, нагнувшись у сідлі, Пітер міг прослизнути під смертоносним списом. А коли супротивники порівнялись, Пітер випростав свою довгу руку і, обхопивши Морелла, неначе сталевим гаком, вирвав його із сідла. Чорний кінь помчав уперед без вершника, а білий — з подвійним тягарем.

Морелла обхопив Пітера за шию, і тіла їхні переплелись, чорні обладунки переплуталися з білими, супротивники розгойдувалися в сідлі, а сполоханий кінь мчав по арені, поки нарешті різко не повернув убік. Супротивники впали на пісок і деякий час лежали, оглушені падінням.

— Хто переміг? — гукали в натовпі. їм відповідали:

— Обидва готові!

Нахилившись уперед у своєму кріслі, Маргарет зірвала вуаль і дивилась на арену. її обличчя було мертвотно бліде.

Погляньте, вони разом упали, разом і заворушились і тепер підвелись неушкоджені.

Пітер і Морелла відскочили один від одного і вихопили довгі мечі. Поки зброєносці ловили коней та підбирали поламані списи, вони вже стояли віч-на-віч. Пітер, у якого не було шолома, високо тримав свій щит, аби захистити голову, і спокійно чекав на атаку.