— Він подався річкою вниз, а не вгору.

— Звідки ви про це знаєте?

— Я бачив, як він виходив з табору.

— Оце й усе, що вам про нього відомо?

— Ні, не все, хлопче. Я та й усі ми знаємо, що він мав харчів на чотири дні, але ніякої рушниці. І якщо він не прибився до якогось селища на Юконі, то його вже й на світі нема!

— Ви так міркуєте, неначе у вас на очах усі рушниці цього краю.

Шенк Вілсон розізлився.

— Ти так мене допитуєш, ніби я підсудний, а не ти! Перейдімо до наступного свідка. Де француз Луї?

Саме коли Луї виходив наперед, Люсі рипнула дверима.

— Куди ви? — скрикнув Шенк Вілсон.

— А чого мені тут бути? — одру бал а вона. — Я ж усе одно не маю голосу, та й задуха тут, нічим дихати.

Кілька хвилин згодом вийшов і її чоловік. Суддя це завважив лише тоді, як той зачинив за собою двері.

— Хто там вийшов? — урвав він П’єрове свідчення.

— Біл Пібоді, — відказав один. — Він сказав, запитав щось у жінки й повернеться.

Але замість Біла ввійшла назад Люсі, скинула хутро й примостилася біля грубки.

— Я гадаю, решту свідків нема потреби допитувати, — заявив Шенк Вілсон, коли П’єр скінчив. — Ми знаємо, що вони лиш підтвердять уже відомі факти. Слухай-но, Соренсене, піди приведи Біла Пібоді. Скоро будемо голосувати вирок. А ти, незнайомцю, встань та розкажи, як усе це трапилося. Ми ж, аби не гаяти часу, оглянемо всім гуртом обидві рушниці, набої та кулю.

Смок пояснив, як він потрапив до цієї частини краю, дійшов у розповіді до того місця, де в нього хтось вистрілив із засідки, і вже почав розповідати, як він утік до берега, коли це його обурено урвав Шенк Вілсон.

— Ти, хлопче, не верзи казна-що! Ми лиш марнуємо з тобою дорогий час. Звісно, чом би тобі не плести усякі нісенітниці, аби врятувати від зашморгу життя, та нам ніколи вислуховувати їх. Рушниця, набої і куля, що нею забито Джо Кайнеда, — свідчать проти тебе… Та що там таке? Відчиніть-но хтось двері!

Мороз густою хмарою вдерся у теплу хату, а крізь прочинені двері почулося вже здалеку собаче повискування.

— Та це ж Соренсен і Пібоді! — здивувався хтось. — Вони чимдуж погнали собаками вниз річкою.